Відповідь:Внутрішня: 1. Проводить ряд реформ:
1) Починає систематично скликати військову раду.
2) Створює постійне наймане військо( сердюцькі полки)
3) Проводить нову митну лінію на кордоні.
4) Розпочинає випускати власну монету.
5) Засиляє спустошені землі Правобережжя.
Зовнішня:
1. Намагається витіснити поляків з Правобережжя, а також проводить переговори з Росією, щоб повернути права й вольності Військо Запорозького, прагне до возз'єднання усіх етнічних українських земель.
2. Прийняття турецького протекторату (1669)
3. Спроби дійти згоди з Росією і звільнитися від турецького протекторату закінчилися невдачею.
Пояснення:
Завершився процес централізації влади у формі абсолютної монархії, цьому сприяли форма державного управління сенс яких полягав у створенні адміністративної системи деєю централізму. Створюється ієрархічна система. Реформа органів влади на місцях (Перша губернська реформа) по ній Росія ділилася на 8 губерній, а губернії ділилися на повіти, на чолі губернії стояв губернатор, який володів: судової, адміністративної, поліцейської, фінансової владою, він відповідав за набори в армію, за розшук втікачів, за забезпечення продовольства в армії і за збір податків. У 1711 році замість Боярської думи був утворений урядовий сенат, з 9 чоловік призначаються монархом, це був вищий орган влади в країні. Він направляв роботу всіх державних установ в країні займався комплектування армії розвитком торгівлі, промисловості, фінансів. З 1717-1718год накази були замінені колегіями, колегії було всього 11, а у свій час 12, колегії мали чітко розмежовані сфери діяльності і обов'язки, свої функції вони здійснювали по всій країні військова колегія ведовала справами армії, адміралтейства колегія - займалася флотом, камер - колегія - фінансами, ревізійної служби -коллегія - контролем використання коштів в країні, комерц -коллегія - торгівлею, юстиц - колегія - законодавством. біг-колегія (біг-кора або камінь) -Промисловий.
У 1721 році був створений Священний Синод - церковна колегія, колегія яка ведовала справами церкви. в результаті цього було скасовано патріаршество в Росії Церква стала частиною державного апарату, зараз церква відділена від держави. У 1719 пройшла друга губернська реформа по яка все 8 губерній були розділені на 50 провінцій. У 1722 на чолі сенату був поставлений генерал прокурор. Надалі з'являються посади прокурорів. У 1 чверті 18 століття з'являється регулярна армія. Армія формується на основі рекрутських повинностей (1705) в рекрути брали 1 людини з 20 селянських дворів на довічну службу. У 1716 був введений військовий статут - закон життя армії. У 1704 в Петербурзі почалося будівництво адміралтейства і верфей, на яких будували кораблі Балтійського флоту. До цього кораблі будувалися в районі Воронежа і в Архангельську. У 1720 році Петро 1 написав Морський статут, який був законом життя флоту, в 1721 сенат завітав Петру 1 титул імператора, Росія стала імперією.
Объяснение:
внутрішня політика
Термін «гайдамака» вперше з'являється в історичних джерелах початку XVIII століття. Це слово взагалі має тюрське, конкретніше — арабо-османське походження і в перекладі означає — гнати. Тобто людина, що гонить, переслідує. І через те це слово набуло значення «розбійник».[1]
На українському ґрунті це слово вживалося у більшості випадків в іншому значенні, і під «гайдамаками» розуміли учасників національно-визвольного руху проти поневолювачів Речі Посполитої та Російської імперії. На Поділлі вони називалися дейнеками, левенцями, в Галичині — опришками.
Перші письмові відомості про гайдамацький рух зафіксовані 1708 року на Волині, а згодом на Поділлі, Брацлавщині і Київщині. Спільним для гайдамацького руху на всій території України було те, що їх активні дії починалися навесні і тривали до пізньої осені. Гайдамацькі загони були різними як за чисельністю, так і тривалістю існування. Одні діяли довший час, інші — тільки один сезон, або ж до завершення окремої акції. Спочатку вони були невеликими і діяли розрізнено. Пізніше вони стають більшими і діють злагодженіше, зокрема на Правобережній Україні. На Лівобережжі і Слобідській Україні ці загони майже завжди були невеликими, що давало їм змогу зненацька з'являтися і раптово зникати.
Документи свідчать, що гайдамацький рух набрав найбільшого розмаху на Правобережній Україні, переростаючи в загальнонародні повстання. Проте він не був ізольованим, а знаходив відгук на Лівобережній і Слобідській Україні. Особливо у другій половині XVIII століття, з ліквідацією полкового устрою і, по суті, закріпаченням козаків на Слобожанщині гайдамацький рух тривав безперервно. Військові застави російських військ, число яких у цей час особливо зросло, зазнавали серйозних поразок від гайдамаків. Проте російська, особливо радянська історіографія навмисне зводила гайдамацький рух лише до Правобережжя, замовчуючи народний спротив російській експансії на одвічно українські землі.
Винятково велику роль у розгортанні гайдамацького руху відіграла Запорізька Січ. Запоріжжя було тим резервуаром, куди стікалися втікачі з усіх кінців України. Тут, у Запоріжжі, формувалися гайдамацькі загони, до складу яких входили, а нерідко й очолювали їх, запорізькі козаки. Участь запорізьких козаків у гайдамацькому русі зміцнювала сили повстанців, поповнюючи їх загони загартованими, відважними і досвідченими воїнами, надавала цьому рухові більшої організованості і цілеспрямованості. В свою чергу, героїчна боротьба запорожців підтримувала в народних масах дух протесту проти гноблення, надихала їх на опір.
Гайдамацькі повстання також сприяли активізації дій опришків на Галичині, зокрема в Теребовельському та Коломийському повітах 1734 року, на Покутті, на чолі з Олексою Довбушем 1743—1745 рр., Болехові та Космачі 1759 року.
Гайдамацький загін Подоляки 1768 року діяв на Поліссі (в районі Овруча, Мозиря), оволодів Радомським замком і проник на лівий берег Прип'яті.
Гайдамаки діяли також на територіях, що належали Османській імперії, зокрема нападали на Балту і Голту, чим викликали невдоволення османських властей.[1]