Голод 1931-1933 років був спричинений насильницькою суцільною колективізацією горезвісними хлібозаготівля ми, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.
Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.
Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян.
Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, той що від діда - прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне.
Першу світову війну розпочали два військово — політичні блоки: Антанта та Троїстий, а тоді вже Четвертний союз. У цій війні Україна стала об'єктом зазіхань держав Європи.
Російська імперія володіючи більшістю українських земель, прагнула захопити ще Галичину, Буковину та Закарпаття. Крім того, прагнула ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху. А свої грабіжницькі наміри прикривала прагненням зібрати всі "російські" землі воєдино.
Австро — Угорська імперія мала на меті приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля.
Німецька імперія добивалася розширення своїх володінь, за рахунок приєднання українських Східних і Південних земель. Загарбання українських земель німецькі політики вважали найважливішим кроком до розгрому Російської імперії.
У березні 1913 року виникло військове товариство «Січові стрільці». До початку першої світової війни таких товариств налічувалось близько ста.
«Січі» вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи відкриті пам'ятники поету у Вовчинці, Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914 року спортивні й військові «Січі» провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.
Перші великі польові військові вправи січових стрільців відбулися 28 грудня 1913 року в м. Сокалі. Натхнені активізацією молодіжного життя, створюють патріотичні пісні відомі і менш відомі письменники Іван Франко ("Гей, січ іде, красен мак цвіте"), Осип Маковей ("Гей гайдамаки, всі ми однакі"), Клим Обух ("Гей там на горі січ іде"). А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. І цей звіт був проведений у вигляді параду всіх Січових і Стрілецьких товариств, який відбувся 28 червня 1914 року. Парад засвідчив, що українська громада Західної України йде впевнено до здобуття Української Державності. На хвилі загального піднесення 30 липня "Січові Стрільці-І" і "Січові Стрільці-ІІ" опублікували спільний заклик, в якому зазивали всіх охочих вступати до Стрільців, зголошуючись кожного дня по вул. Коперника, 5. Але події 28 червня 1914 року одночасно і загальмували дальший розвій стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу.
28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію. Таким чином бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.
Руїна — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).
Під час Руїни Гетьманщина умовно була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці два володіння під різними гетьманами ворогували між собою. Сусідні держави (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні відносини з тією чи іншою окупаційною силою. Київську митрополію в 1686 було підпорядковано Московському патріархату.
Остаточний поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну було закріплено Андрусівським договором (1667) та Вічним миром (1686). За ними Лівобережжя та Київ відходили до Московського царства, а Правобережжя — до Річі Посполитої.
Московське царство анулювало попередні договори з Османською імперією та Кримським ханством і вступило до антиосманської Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689).
Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.