Торговый путь «из варяг в греки» начинается в Балтийском море и заканчивается в Черном море. По этому пути европейцы с самого севера торговали с византийцами и прочими народами, которые попадались по пути.
Путь «из варяг в греки» был водяным путем, в рамках которого варяги отправлялись в Малую Азию. Путь существовал с 10 века по 13 век.
Ивар Объятья в 7 веке разрабатывал план речных путей к Черному морю и в Константинополь. Но есть несколько версий: пути открывал то ли Эйрик Путешественник, потому что были совершены набеги на Крым и на Амастриду.
Варяги использовали этот водный путь для ограблений более экономически и культурно развитых территорий. Но со временем этот путь стал торговым. Торговые сделки заключались со Скандинавией, Северной Европой, Византией, Малой Азией и некоторыми восточными странами. Кроме того, варяги использовали для расселения и ассимиляции.
Но ближе к 12 веку торговый путь «из варяг в греки» потерял свое былое значение. Это происходило из-за раздробленности Руси и централизации Скандинавии, а также упадка Византии. Плюс, в этот период Золотая Орда захватила Поднепровье и путь «из варяг в греки» и вовсе закрылся.
В путь входила Нева, Ладожское озеро, Волхова, озеро Ильмень, река Ловать, Западная Двина, Днепр, Черное море. А главными городами на пути был Великий Новгород и Киев.
У меня в 5 классе такое было, вот что я писал:
Кочевники жили не очень богато. Они кочевали с места на место, чтобы прокормить детей, пасти лошадей и скот. В таких условиях дети кочевников не могли научиться грамоте, единственное, что они могли это считать до десяти. Зато дети кочевников перенимали опыт у взрослых: пасли скот, учились верховой езде и учились торговать. Кочевники жили за счёт торговли. У них был скот и естественно было свежее мясо и молоко. Средств на игрушки не было, и поэтому игрушки были самодельные, например свистульки и т.д. Когда дети становились взрослыми, они не могли поменять образ жизни из-за того, что кроме кочевания, делать ничего они не умели. Единственное, что им оставалось-это кочевать и продолжать дело своих предков.
Так вот я и стал кочевником. Мы с семьёй и отрядом кочуем с места на место. Я считаю, что такая жизнь не была наилучшей для моих детей, но они не могли ничего сделать, так как родились кочевниками и кочевание была вынужденная мера, чтобы выжить. Так и продолжался наш род кочевников.
Может слишком много, но мне тогда 5 поставили и сказали лучший рассказ , а сейчас я в 7.
Объяснение:
Найяскравішою серед археологічних культур, що панували на території України є Трипільська. ЇЇ відкрив український археолог Вікентій Хвойко. В Україні трипільська культура проіснувала близько двох тисяч років, залишивши по собі багату культурну та матеріальну спадщину.
Ареал її існування простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров'я на сході. Пам'ятки ж її були поширені не лише на Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. Отже, трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукентської спільноти, що займала переважно територію лісостепової смуги Правобережної України та Молдови. Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Археологи приклали чимало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.
Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі Балкано – Карпатської металургійної провінції, найрозвинутішої в енеолітичну добу.
Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу. У верхній частині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині – сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині – дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальних яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце і через яке на землю (третій ярус), падає дощ, окроплюючи рослини.
Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) являла собою будинок з коридором. У віддаленій від входу частині приміщення знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одному з горщиків навіть виявлені кістки бика).
Духовна діяльність трипільців спрямовувалася передусім на підсилення існуючого світового ладу і протистояння хаосові. Трипільців можна відносити до окремої цивілізації, адже існують незаперечні факти, що свідчать про їхню писемність, зокрема у 70-х роках археолог В. Мицик у розкопках житла знайшов фрагменти посудин, на денцях і стінках який по сирій глині прокреслені, а на інших уламках ретельно промальовані знаки за структурою літер. Це – піктограми і графічні символи. Вчені вважають ці знаки буквами трипільського письма.
Феномен трипільської культури полягає в тому, що вона своєрідно поєднала господарські, фізико-біологічні, антропологічні, етнокультурні та суспільно-ідеологічні системи стародавніх представників людських суспільств Півдня, Центру, Сходу та полісся Європи, що належали до кількох антропологічних та мовних груп, пребували на різних рівнях розвитку.
Увібравши в себе риси попередніх культур та доповниши їх принципово новими, носії трипільської культури дали багату матеріальну та духовну спадщину для майбутніх епох.