Объяснение:
Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої – Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні проти країн Четверного союзу.
Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було за Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція весь час поверталися до цього питання. Росія - насе¬лення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.
Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх країнах.
Але све ж таки Вільсон (президент США) за до Ллойда-Джорджа (прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою для мирного договору з США та Антантою.
Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська Республіка, а в Росії по¬чалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти радянської влади.
Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.
Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на орга¬нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії.
человека: в католичестве и лютеранстве основано на приниципе дебит&кредит. то есть нудно что бы количество грехов было менше количества добрых дел. сразницей что католики признают в этом принипе значение индульгенций и т. п кальвинисты считают что жизнь человек а в том числе и загробная предопределены Богом.
обряды: не помню
роскошь: мало что припоминаю. но примерно так. католическая церковь всегда стремилась к роскоши. украшать и переукрашать храмы -хорошо. по лютеру церковь должна быть бедной. захваченный храмы лютеране подвергали описи-выкидывали драгоценности и прочее. про кальвина не помню.
роль духовенства: по католичеству. папа римский считается олицетворением безличного Бога и наследником св Петра который считается основой церкви. все свещенники премники благодати и обладают несколько сакральным значением. лютеранство: непризнают папы римского и невелируют значение священников
Период с XII-XV вв. называют «золотым веком» в истории Венеции.
В работе предпринимается попытка выяснения особенностей, определяющих деятельность Венецианской республики в XIII-XV вв. Главная особенность состоит в стремлении страны повысить уровень своего политического и экономического влияния среди государствам региона.
Цели и задачи исследования
Цель данной работы заключается в том, чтобы определить основополагающие направления внешней политики и торговой деятельности Венецианской республики в XIII-XV вв. Для достижения этой основной цели в работе ставятся следующие задачи:
- определить факторы, оказывающие влияние на развитие политики Венеции в рассматриваемый период;
- показать приоритетные направления политики Венеции регионе Средиземноморья и на Ближнем Востоке и их влияние на политические, военные и торговые мероприятия, проводимые республикой;
В первой главе дается описание внешней политики Венецианской республики в период XIII-XV вв, анализируется взаимосвязь направления военных устремлений с направлениями торговой политики.
Во второй главе более подробно рассматривается внешняя торговая политика Венеции, дается анализ основных экономических направлений деятельности, заключенных соглашений.
В третьей главе автор уделяет внимание путешествиям венецианских купцов (Марко Поло и других).
В ходе исследования автор опирался на теоретические и практические положения и выводы, сформулированные в работах таких исследователей как Карпов С.П. «Трапезундская империя и западноевропейские государства в XIII-XV вв.» , Луццатто Дж. «Экономическая история Италии» , где рассматриваются отдельные аспекты деятельности итальянских городов в эпоху Средневековья.
Ощутимую оказали работы таких учёных, как Скржинская Е. Ч. «Византия и итальянские колонии в XIV в.» , Соколов Н.П. «Образование Венецианской колониальной империи» , в которых анализируется политика Венецианской республики и создание ею целой колониальной империи в регионе Средиземноморья в XII-XIVвв.