Новое время – период в истории человечества между средневековьем и Новейшим временем. Понятие «новая история» появилось в европейской историко-философской мысли в эпоху Возрождения как элемент предложенного гуманистами трехчленного деления истории на древнюю, среднюю и новую историю. Критерием определения «нового времени», его «новизны» по сравнению с предшествующей эпохой был, с точки зрения гуманистов, расцвет в период Ренессанса светской науки и культуры, то есть не социально-экономический, а культурно-духовный. Однако этот период довольно противоречив по своему содержанию. Высокое Возрождение, Реформация и гуманизм соседствовали с массовым всплеском иррационализма, развитием демонологии, явлением, получившим в литературе наименование «охота на ведьм».
Понятие «новое время» было воспринято историками и утвердилось в научном обиходе, но смысл его во многом остается условным – не все народы вступили в этот период одновременно. Несомненно одно: в данный отрезок времени происходит возникновение новой цивилизации, новой системы отношений, европоцентристского мира, «европейского чуда» и экспансия европейской цивилизации в другие районы мира.
Объяснение:Домінат (від лат. Dominatus - панування) - етап історії Римської імперії, коли Рим перетворився в монархію з абсолютною владою імператора. Реформи Діоклетіана. Перенесення столиці Римської імперії до Константинополя. Визнання християнства державною релігією.
Римській імперії вдається на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнюється. З 284 до н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин. dominus - пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ зникають, Сенат перетворюється усього лише на міську раду Риму. Влада домінуса вважається вищою від законів і обожествляється. Управління здійснюється на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконується тепер державною Радою, яка діє при імператорі й за його дорученням. Домінус спирається на постійну армію, служба в якій вважається почесною професією. Чиновники отримують форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належить і відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки замінюються уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари й послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнює імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), що об'єднані у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили й, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінції.
З іншого боку, Діоклетіан ділить імперію на чотири частини («тетрархія») і призначає собі співправителів, два августы - для західної й східної частин імперії (імперії, у свою чергу, ділилися на дві префектури), добирали собі співправителів - двох цезарів. Тепер чотири співправителі спільно придушують спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу наштовхується на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберігає поділ імперії на чотири частини, але ними управляють вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів стоять вікарії.
Вели́кая францу́зская револю́ция (фр. la Révolution française) — крупнейшая трансформация социальной и политической системы Франции, приведшая к уничтожению в стране старого порядка (Ancien Régime) и абсолютной монархии, и провозглашению первой Французской республики (сентябрь 1792 года) де-юре свободных и равных граждан под девизом «Свобода, равенство, братство».
Великая французская революция
Взятие Бастилии, 14 июля 1789 года.
Взятие Бастилии, 14 июля 1789 года.
Место
Франция
Дата
14 июля 1789 года — 9 ноября 1799 года
Причины
кризис старого порядка.
Итоги
1. Окончательное упразднение абсолютизма
2. Упразднение монархии,
основание первой республики
3. Приход к влаcти Наполеона Бонапарта, установление Консулата и др.
Подробнее
Логотип Викисклада Медиафайлы на Викискладе
Началом революции стало взятие Бастилии 14 июля 1789 года, а окончанием историки считают переворот 18 брюмера 9 ноября 1799 года.