Східнослов'янська держава
Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю
Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
Туниса
Объяснение:
На территории африканского государства Туниса сохранились развалины одного из самых величайших городов древности, основанного в 814 году до н. э. – Карфагена. Город-государство был центром финикийской империи, охватившей в период своего рассвета почти все Средиземноморье. Сюда вели торговые пути из всей Западной Азии и Сахары. Город соперничал с Римской империей за влияние в Средиземном море, а в 146 году до н. э. римлянам удалось полностью разрушить Карфаген.
Но спустя сто лет по велению Юлия Цезаря на руинах был отстроен новый город, ставший в последствии самым влиятельным городом Средиземноморья и центром раннего христианства. Новый Карфаген славился уникальной архитектурой и красивейшими храмами. Сегодня о существовании города напоминают развалины в 35-ти километрах от Туниса. Есть версия, что город Тунис строился арабами из камней разрушенного Карфагена.
Остатки архитектурных памятников относят нас во времена Римской империи в I столетие н. э., а также в более поздние периоды, вплоть до VII века н. э.
Самой интересной достопримечательностью развалин является римский амфитеатр. Это мощное пятиуровневое сооружение вмещало 5 000 зрителей. Здесь протекала культурная жизнь карфагенян. На его арене проводились морские бои (навмахий), для чего арену заливали водой. Здесь читала проповеди Святая Августина, а во времена христианских преследований на арене амфитеатра были растоптаны быками христиане, в числе их приняла мученическую смерть Святая Перпетуа. В честь погибших воздвигли мраморную колонну.
В конце периода Античности церковь (которая до этого считалась сектой) стала государственной религией Римской империи при императоре Константине. В конце раннего средневековья произошло разделение Церкви на западную (католическую) и восточную (православную).