XI Всекримський творчий конкурс «Мова - душа народу»
Номінація «Письмова творча робота»
Твір
«Традиції моєї родини»
Виконала: учениця 7 класу
Холодюк Марія
Керівник: Трофимчук Галина Іванівна, вчитель російської мови та літератури, української мови
с. Охотське, 2016
У кожній сім’ї, на мою думку, є свої традиції, яких вона дотримується з покоління в покоління. Вони можуть бути найрізноманітнішими – все залежить від звичок та життя людей. Моя родина також має сімейні традиції.
До таких традицій входить щовечірнє чаювання. Ми збираємося всі разом на кухні, зручно вмощуємося навколо столу, до якого нас вже манить смачний та духмяний чай і ваблять спокусливі солодощі. На вихідних наш стіл прикрашає здобний пиріг.
Попиваючи чай, ми ділимося своїми враженнями за минулий день. Любимо згадувати походження нашої родини і насолоджуємося тишею, умиротворенням. Я дуже люблю такі вечори. Тепло і затишок рідної оселі немов захищають від усіх труднощів нинішнього життя.
Ще одна моя улюблена традиція – святкування Дня Перемоги. Складно сказати, з яких пір наша сім’я дотримується цього звичаю. Але цей день обрано невипадково. Свято Перемоги – дуже важливе, адже саме в цей день весь світ дізнався, що Радянський Союз зміг зупинити ворога та врятувати людство від фашизму. Мій дідусь, Карпець Микола Трохимович, також був причетний до цього великого свята – під час війни він, восьмирічний хлопчик, разом зі своїми односельцями-друзями збирав та відправляв на фронт продукти харчування, за що й був набагато пізніше, уже в дорослому віці, нагороджений ювілейною медаллю «65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945гг.» і мав посвідчення учасника війни.
У переддень свята завжди гадаємо, який подарунок цього дня нам принесе природа: буде тепло і ясно, чи йтиме холодний дощ. Проте, якою б не була погода, це зовсім не перешкоджає нам взяти участь у мітингу, що проходить у центрі нашого села. Коли був живий дідусь, ми завжди вітали його зі святом, тепер усі йдемо до його могили і кладемо квіти. Подумки кожен із нас звертається до дідуся і дякує йому. Адже і його заслуга є в тому, що ми перемогли страшного ворога.
Потім уся наша родина їде відпочивати на свіжому повітрі. Після ситного й смачного обіду на природі ми слухаємо пісні воєнних років. Вони нам дуже подобаються, бо дають змогу відчути силу духу, самовідданість, жагу до перемоги, стійкість і незламність радянської людини, її віру і прагнення захищати рідну землю до останнього подиху. На мою думку, ці спогади про війну повинні бути в нашому житті, тому що люди живуть спогадами і думками. Без знання своєї історії наше життя не має ніякого сенсу. Саме під час таких сімейних посиденьок у душі кожного з нас спалахує велика гордість і відчуття щастя від думки, що ми всі є невеличкою часткою однієї великої родини, яка зберігає і вшановує пам’ять про тяжкі роки війни.
Також у нашій сім’ї є ще деякі традиції, яких ми неухильно дотримуємося. Це, наприклад, святкування днів народження, Восьмого березня. Збираючись усією родиною за одним столом, ми спілкуємося і переживаємо непередаване почуття тепла та комфорту. Приємно, що в нас ніколи не виникає питання, як провести ці святкові дні. Ми щасливі від того, що бачимося нашою великою та дружньою родиною. Щасливі від того, що попри всі негаразди сьогодення, маємо про що поговорити, а подекуди – й Щасливі від того, що наша велика сім’я має змогу вільно спілкуватися на будь які теми, що маємо важливе та особливе відчуття єднання. Щасливі ще й від того, що в нашої родини є своє минуле, сьогодення, майбутнє…Щасливі від того, що завдяки цим моментам маємо спільні інтереси. Я впевнена, що наша сімейна традиція збиратися разом за святковим столом - не важливо з якого приводу - вчить радіти одне одному…
Щастя збиратися разом є найголовнішою і найпрекраснішою традицією нашої великої та дружньої сім’ї. Я впевнена, що вона передаватиметься від покоління до покоління.
На востоке, на плодородных землях Великой Китайской равнины живет четыре пятых всего населения Китая. Три четверти китайцев живут в сельской местности, но в стране немало городов-миллионеров. А самый большой китайский город — крупнейший морской порт Шанхай.
Столица страны, город Пекин, лишь немного меньше Шанхая. В старейшей части Пекина расположен Запретный город — комлекс дворцов китайских императоров. Теперь эти дворцы и парки стали музеями.
Китай лежит в пределах умеренного, субтропического и тропического климатических поясов, в основном здесь круглый год тепло, но нет изнуряющей жары. Юго-западная часть Китая занята Тибетским нагорьем, на западе и северо-западе — высокие равнины и горы Восточного Тянь-Шаня. Очень много значат для Китая две великие реки — Хуанхэ и Янцзы Хуанхэ («Желтая река»), спускаясь с гор, несет с собой легкие плодородные почвы — лесс. В долине этой реки в древнейшие времена (4 тысячи лет назад) зародилось земледелие, началась китайская цивилизация, которая развивалась самобытным путем, от других цивилизаций ее отделяли непроходимые горы и пустынные области, заселенные свирепыми кочевыми племенами. Для защиты от кочевников была построена Великая Китайская стена.
В Поднебесной империи (так называли китайцы свою страну) были изобретены бумага, порох, фарфор, научились печатать книги и прясть шелковые нити. Но для иностранцев Китай многие столетия был закрытой страной. Многие века лишь тоненькая линия Великого шелкового пути соединяла страну с государствами на Западе. Изоляция Китая привела к существенному осттаванию от передовых европейских стран. В середине девятнадцатого века Китай был не в силах противостоять притязаниям европейских колонизаторов, которые навязали китайскому правительству ряд неравноправных договоров. Тем не менее, Китаю удавалось сохранить свой суверенитет.
В 1911 году была свергнута императорская династия и была провозглашена Китайская республика. В последующие десятилетия Китай пережил целую серию революций и гражданских войн, вел борьбу против японских интервентов. Только в 1949 году в стране была установлена прочная власть Коммунистической партии и ее вождя Мао Цзедуна. После смерти Мао в 1976 году новое руководство китайских коммунистов начало реформы, направленные на повышение эффективности экономики страны. Сегодня Китай — одна из самых быстро развивающихся стран мира. Здесь достигли больших успехов в развитии легкой промышленности, Китай превратился в обувную и швейную мастерскую для всего мира. Вместе с тем, здесь бурно развиваются компьютерная промышленность, ведутся активные космические исследования.
Глава китайского государства носит традиционный титул Председателя Китайской Народной Республики (КНР). Это равнозначно посту президента в других странах. Но если в большинстве стран мира президента избирает население, то председатель КНР должен сделать успешную партийную карьеру, возглавлять Коммунистическую партию Китая. С 2013 года председателем КНР является Си Цзиньпин.Официальный язык в стране — китайский, денежная единица — юань.Китай — самая большая по населению страна в мире. Ее население — 1 миллиард 289 миллионов человек, это значит, что почти каждый пятый житель Земли — китаец. Территория страны составляет 9 миллионов 600 тысяч кв. км, но заселена страна неравномерно.
Муніципальна бюджетна освітня установа
«Охотська середня загальноосвітня школа»
Нижньогірського району Республіки Крим
XI Всекримський творчий конкурс «Мова - душа народу»
Номінація «Письмова творча робота»
Твір
«Традиції моєї родини»
Виконала: учениця 7 класу
Холодюк Марія
Керівник: Трофимчук Галина Іванівна, вчитель російської мови та літератури, української мови
с. Охотське, 2016
У кожній сім’ї, на мою думку, є свої традиції, яких вона дотримується з покоління в покоління. Вони можуть бути найрізноманітнішими – все залежить від звичок та життя людей. Моя родина також має сімейні традиції.
До таких традицій входить щовечірнє чаювання. Ми збираємося всі разом на кухні, зручно вмощуємося навколо столу, до якого нас вже манить смачний та духмяний чай і ваблять спокусливі солодощі. На вихідних наш стіл прикрашає здобний пиріг.
Попиваючи чай, ми ділимося своїми враженнями за минулий день. Любимо згадувати походження нашої родини і насолоджуємося тишею, умиротворенням. Я дуже люблю такі вечори. Тепло і затишок рідної оселі немов захищають від усіх труднощів нинішнього життя.
Ще одна моя улюблена традиція – святкування Дня Перемоги. Складно сказати, з яких пір наша сім’я дотримується цього звичаю. Але цей день обрано невипадково. Свято Перемоги – дуже важливе, адже саме в цей день весь світ дізнався, що Радянський Союз зміг зупинити ворога та врятувати людство від фашизму. Мій дідусь, Карпець Микола Трохимович, також був причетний до цього великого свята – під час війни він, восьмирічний хлопчик, разом зі своїми односельцями-друзями збирав та відправляв на фронт продукти харчування, за що й був набагато пізніше, уже в дорослому віці, нагороджений ювілейною медаллю «65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945гг.» і мав посвідчення учасника війни.
У переддень свята завжди гадаємо, який подарунок цього дня нам принесе природа: буде тепло і ясно, чи йтиме холодний дощ. Проте, якою б не була погода, це зовсім не перешкоджає нам взяти участь у мітингу, що проходить у центрі нашого села. Коли був живий дідусь, ми завжди вітали його зі святом, тепер усі йдемо до його могили і кладемо квіти. Подумки кожен із нас звертається до дідуся і дякує йому. Адже і його заслуга є в тому, що ми перемогли страшного ворога.
Потім уся наша родина їде відпочивати на свіжому повітрі. Після ситного й смачного обіду на природі ми слухаємо пісні воєнних років. Вони нам дуже подобаються, бо дають змогу відчути силу духу, самовідданість, жагу до перемоги, стійкість і незламність радянської людини, її віру і прагнення захищати рідну землю до останнього подиху. На мою думку, ці спогади про війну повинні бути в нашому житті, тому що люди живуть спогадами і думками. Без знання своєї історії наше життя не має ніякого сенсу. Саме під час таких сімейних посиденьок у душі кожного з нас спалахує велика гордість і відчуття щастя від думки, що ми всі є невеличкою часткою однієї великої родини, яка зберігає і вшановує пам’ять про тяжкі роки війни.
Також у нашій сім’ї є ще деякі традиції, яких ми неухильно дотримуємося. Це, наприклад, святкування днів народження, Восьмого березня. Збираючись усією родиною за одним столом, ми спілкуємося і переживаємо непередаване почуття тепла та комфорту. Приємно, що в нас ніколи не виникає питання, як провести ці святкові дні. Ми щасливі від того, що бачимося нашою великою та дружньою родиною. Щасливі від того, що попри всі негаразди сьогодення, маємо про що поговорити, а подекуди – й Щасливі від того, що наша велика сім’я має змогу вільно спілкуватися на будь які теми, що маємо важливе та особливе відчуття єднання. Щасливі ще й від того, що в нашої родини є своє минуле, сьогодення, майбутнє…Щасливі від того, що завдяки цим моментам маємо спільні інтереси. Я впевнена, що наша сімейна традиція збиратися разом за святковим столом - не важливо з якого приводу - вчить радіти одне одному…
Щастя збиратися разом є найголовнішою і найпрекраснішою традицією нашої великої та дружньої сім’ї. Я впевнена, що вона передаватиметься від покоління до покоління.