З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. У 1325 р. володарем Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного княжича Болеслава. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслав. Певний час він, незважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі. Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до створення антиукраїнського польсько-угорського союзу.
Юрій ІІ не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, в сер. XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати. Серед причин її занепаду були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.
Історичне значення Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІVст. полягає в тому, що вона захистила Європу від азіатських орд;
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель.
Протягом ХІV століття велика частина території колишньої Київської держави – спочатку Берестейщина, Пінщина, потім Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київ і Поділля перейшли під владу Литовського князівства.
І етап — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
II етап — «ослов'янення» литовських правителів. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Створюється ілюзія продовження давньоруської державності. Починаючи з правління Ягайла у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. політика зумовила швидку появу опозиції, яку очолив князь Вітовт. У1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств , внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
IV етап— посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.
Для начала разберемся с определениями.
Капиталистические отношения – это отношения, основанные на частной собственности. В основе капитализма лежит буржуазия и промышленное производство.
Феодальные производственные отношения – это отношения, которые основываются на власти феодала и его владении определенной территорией, работников: крепостных крестьян, ремесленников.
Если уловить связь так и не получилось, разъясним по другому. В случае феодализма крестьян никто не спрашивает, хотят они работать или нет. Крестьяне зависимы от барина, а соответственно осуществляют всю работу исходя из своей зависимости. В случае капитализма же, никто никого насильно работать не заставляет, труд рабочих оплачивается.
Есть еще множество факторов, такие как:
Феодализм - ручной труд, капитализм - машинный. Феодализм - сословно-представительская монархия, либо абсолютная, капитализм - республика, либо конст. монархия. Феодализм - натур.хозяйство, капитализм - рыночное.
Відповідь:
Липнева революція.
1)Передумови. Спроби «короля емігрантів» Карла X відновити управління Францією методами «старого порядку». Порушення правлячими колами країни конституційних норм, утиски інтересів широких верств суспільства.
2)Причини. Виникнення політичної кризи у Франції, зростання конфронтаційних настроїв у суспільстві. Нездатність ліберальної опозиції досягти компромісу з владою підштовхнула її до активних дій.
3)Завдання. Усунути від влади Карла X та його прибічників. Поновити дію «Хартії 1814 року».
4)Основні події
27 липня 1830 р. - Початок народного повстання в Парижі.
28 липня 1830 р. - Корінний перелом у ході повстання: на бік повстанців почали переходити урядові війська.
29 липня 1830 р. - Повстанці захопили королівський палац Тюїльрі. Карл X зрікся престолу.
5)Результати. Крах політичного курсу ультрароялістів і повалення монархії Бурбонів у Франції. Установлення у Франції конституційної монархії, орієнтованої на інтереси торговельно-фінансової і, частково, промислової буржуазії.
6)Історичне значення. Засвідчила безперспективність спроб поновити у Франції «старий порядок». Створила умови для подальшого розвитку Франції шляхом буржуазного прогресу.
Пояснення: На рахунок чартистського руху в Англії нічого не можу додати.