Нестор Літописець писав що слов'яни розселились з Дунаю тому його вважають засновником Дунайської концепції походження слов'ян: "По раздрушеніи же столпа и по раздѣлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемѣи Норци, иже суть Словенѣ."
Про Словян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христа, але звуть їх венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення „Словен", „Славен", і то звуть так не всіх Словян, тільки західніх. Саме наймення слов'ян пішло найскоріш од слово - тобто се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не „німці", що говорити не вміють.
Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію походження слов'ян, за якою найдавнішою їхньою прабатьківщиною було межиріччя Вісли та Одеру.
Радянські історики (Борис Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов'яни зародилися в межиріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов'янської прабатьківщини було Придніпров'я.
В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов'ян, послідовником якої був відомий тюрколог Л. Гумільов. Сучасні послідовники цієї теорії вважають, що предками слов'ян були або скіфо-сармати або слов'яни прийшли в Європу разом з гунами.
