Давньоруська держава виникла на торговому шляху « із варяг у греки » на землях східнослов'янських племен - ільменських словен , кривичів , полян і фінно-угорських племен - чуді , мері і весі , потім охопивши землі інших східнослов'янських племен - древлян , дреговичів , полочан , радимичів , сіверян і в'ятичів [20] .
Перше надійно датується звістка про руси і державі русів відноситься до першої третини IX століття: в Бертинских анналах під 839 роком згадані посли кагана народу зростав (rhos [21] ), які прибули спочатку в Константинополь , а звідти до двору франкського імператора Людовика Благочестивого . Імператор розслідував мету їхнього прибуття і з'ясував, що вони з народу свеїв ( шведів , тобто скандинавів ) [22] [23] .
У « Повісті временних літ » під 859 роком сказано, що фінно-угорські та північна частина східнослов'янських племен перебували в данницькій залежності від варягів , а південно-східна частина східнослов'янських племен — від хозар .
У 860 [25] («Повість временних літ» помилково відносить його до 866) Русь здійснює перший похід на Константинополь . Грецькі джерела пов'язують з ним так зване перше хрещення Русі , після якого на Русі, можливо, виникла єпархія і правляча верхівка (можливо, на чолі з Аскольдом ) прийняла християнство.
Якщо слідувати «Повісті временних літ», Державі Рюрика передувала конфедерація слов'янських і фінно-угорських племен , що вигнала, а потім покликала варягів [26] .
Відповідь:
Пояснення:
Революція 1905—1907 в Україні — перша загальнонародна демократична революція, котру традиційно називають першою російською революцією; найбільш активними її учасниками на території українських земель стали проросійськи налаштовані політичні сили. Політичними факторами стали:
архаїчність державного управління у формі самодержавства;
недоліки державної «бюрократичної машини»;
поглиблення «кризи еліт»;
відсутність політичних свобод для підданих імперії.
Економічними чинниками революції були:
наявність залишків кріпосництва на селі;
необхідність зміни форм селянського землекористування;
економічна криза 1900–03 та ін.
Причинами соціально-психологічного характеру стали:
посилення протистояння між працею і капіталом;
селянськими товарними і технологічно застарілими поміщицькими господарствами;
протиріччя між центром та окраїнами, державним централізмом та місцевим патріотизмом;
зростання національної самосвідомості окраїн і національних рухів, революційний романтизм, психологічне піднесення.
Важливим зовнішньополітичним чинником стала поразка імперії Романових в російсько-японській війні 1904—1905.
Шипинська земля починає швидко розвиватися в господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла й торгівлі. У Хотині проходили найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.
Объяснек оповідає угорський хроніст початку ХІІ ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів», коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Ґунґом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.
Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.
Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тисячами подільських селян, як твердять писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили свою національну приналежність.
Это можно объяснить тем, что существует очень много теорий и противоречий в этом вопросе. Одни считают, что у славян было достаточно знаний и условий для того, чтоб самостоятельно основать Русь. Другие говорят, что государственность на земли славян пришла вместе с приходом варягов