• відігравали панівну роль у Великому князівстві Литовському;
• мали широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли їх від середніх і дрібних феодалів.
Аристократи — великі землевласники (магнати), їхні права були закріплені привілеями 1492 і 1596 років:
• призначалися на найвищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які навіть передавалися у спадок;
• отримали захист від суду провінційної адміністрації;
• мали право утримувати власні збройні сили;
• ходили в походи під власними корогвами;
• під час військових походів очолювали власні війська;
• ніхто не мав права на них скаржитися, хіба що сам Великий князь або панська рада при Великому князі;
• із них складалася Рада великого князя, яка вирішувала найважливіші питання.снение:
Найбагатшими земельними власниками в Україні були:
• князі Острозькі, які мали земельні володіння в Галичині, на Волині, Київщині, їм належало 100 міст і багато сіл. Лише одному князеві В. К. Острозькому належало 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн гектарів землі, він був заможнішим навіть за короля Речі Посполитої;
• Д. Вишневецький, якому належало 230 тис. селян
Магнати (пани)
Кожний магнат тримав на своєму дворі десятки слуг. Жили магнати в розкошах: у просторих, величних, оточених мурами палацах. Підлогу оздоблювали різнокольоровими глиняними плитками. Інколи й стіни прикрашали плитками або розмальовували. Широко використовувалася в оформленні споруд різьба по дереву (різьблені стовпи, одвірки тощо). Кімнати прикрашали килимами, столи накривали скатертинами, облямованими мереживом. Палац освітлювали восковими свічками, що стояли у свічниках. Воду брали з колодязя у дворі. Палаци оточували сади.
Пани — великі феодали, родовита й багата знать у ряді країн Європи, в тому числі аристократичний шляхти на українських землях часів панування Речі Посполитої.
• їхні володіння дісталися їм у спадщину від діда-прадіда;
• право на володіння землями було узаконене державними актами;
• мали право збирати з населення своїх володінь податки і вимагали виконання повинностей.
Шляхта
Шляхта — середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу.
Українська шляхта:
• володіла невеликими маєтками;
• не мала права продавати чи дарувати без спеціального дозволу свій маєток;
• вважалася особистими слугами князя чи короля;
• була зобов’язана виконувати персональну кінну службу;
• до кожного військового походу виставляла певну кількість озброєних вершників;
• на неї покладалися роботи з ремонту й укріплення замків та будівництва мостів;
• сплачувала певний натуральний податок.
• звільнялася від суду королівських чиновників;
• була звільнена від сплати податків, повинностей і мита на іноземні товари;
• могла обіймати державні посади;
• здобула право займатися торгівлею, ремеслами, промислами.
Духовенство
Духовенство — впливовий стан наприкінці XV — на початку XVI ст. На той час воно користувалося підтримкою Великого князя литовського.
До цієї суспільної верстви населення входили священики разом із сім’ями. Священик мав ділянку землі й різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан уважався спадковим — після батька парафію отримував син.
Селяни на користь духовенства виконували повинності:
Селянство було найчисленнішою верствою — до 80 % населення.
Селянство залежало від форм феодальної експлуатації та характеру феодальних повинностей.
Міщанство
Міське населення складалося з міської верхівки (багате купецтво, лихварі, цехові майстри), середнього (заможне міщанство, купці, майстри-ремісники) та міської бідноти. Міщани становили не більше 7 % населення.
Первые Рюриковичи не были абсолютными правителями, их власть ограничивалась дружиной и знатью. Но при князе Владимире, с принятием христианства и провозглашением идеологии "один бог - один правитель", происходит закрепление власти в руках одного человека. На Руси в период первых Рюриковичей существовала лествичная система наследования. То есть после отца не сын получал великокняжеский престол, а старший в роду. В будущем это породило феодальную раздробленность. Основная часть земель скапливалась в руках военной верхушки (дружины), боярства и духовенства. Существовало долговое рабство и взятие земель у феодала, которое в будущем порождает крепостное право. Владимир, креститель Руси, поставил страну на путь раздробленность, диктата церкви и зарождения крепостной системы, и, в дальнейшем, отсталости Руси от Западных стран. Вскоре, находясь в конфликтных отношениях друг с другом, княжества захватываются Батыем и Русь теряет свою независимость.
Дмитрий Иванович Курлятев-Оболенский или Шкурлятев (ум. 1563) — князь, боярин, военачальник. Сын князя Ивана Васильевича Курли Оболенского и Анастасии Фёдоровны Плещеевой. Братья — князья Михаил и Константин Курлятевы-Оболенские. Принимал участие в русско-литовской война 1534–1537, походах против казанских и крымских татар, Ливонской войне. В1560 году после опалы А. Ф. Адашева князь Дмитрий Иванович Курлятев был отправлен на воеводство в Смоленск, а затем получил полную отставку. Московский летописец записал под 1562 годом: «Того же лета октября в 29 день царь … положил опалу на боярина на князя Дмитрея Курлятева за его великие изменные дела, а велел его и сына его князя Ивана постричи в черньцы и отослати на Ковенец в монастырь под начало». В октябре 1562 года князь Дмитрий Иванович Курлятев вместе с сыном Иваном был насильно пострижен в монахи и отправлен в ссылку в Рождественский монастырь на острове Ковенец, посреди Ладоги. В сочинении Курбского указывается, что Дмитрий Курлятев по приказанию Ивана IV со всем семейством был насильно пострижен в монахи, а несколько времени спустя все они были задушены. Ива́н Миха́йлович Вискова́тов (Вискова́тый; умер в 1570) — московский дипломат XVI века, русский государственный деятель, посол, думный дьяк, хранитель государственной печати (печатник), с 1549 по 1570 год глава Посольского приказа. Из дворянского рода Висковатовых, ветви князей Мещерских. Был дьяком царя Ивана Грозного (с 1549, по другим данным — с 1553), потом думным дьяком и управлял посольским приказом (1556) вместе с Алексеем Адашевым. В 1570 году, после новгородского погрома, производились розыски, и в числе других взят под стражу и Висковатов. На площади в Китай-городе в присутствии самого царя Висковатову первому прочли обвинительные пункты, гласившие, будто бы он сносился с Сигизмундом, хотел предать ему Новгород, писал султану, чтобы он взял Казань и Астрахань, и звал крымского хана опустошать Россию. Висковатов начал речь к народу, в которой назвал эти обвинения наглыми клеветами, но ему не дали говорить, схватили и казнили. Жена его сослана была в монастырь, где и скончалась. Висковатов не оставил потомства; продолжателем рода был родной соимённый ему брат, которого при том же царе Грозном видим в Разбойном приказе.
Привілейовані верстви суспільства
Князі (аристократи):
• відігравали панівну роль у Великому князівстві Литовському;
• мали широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли їх від середніх і дрібних феодалів.
Аристократи — великі землевласники (магнати), їхні права були закріплені привілеями 1492 і 1596 років:
• призначалися на найвищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які навіть передавалися у спадок;
• отримали захист від суду провінційної адміністрації;
• мали право утримувати власні збройні сили;
• ходили в походи під власними корогвами;
• під час військових походів очолювали власні війська;
• ніхто не мав права на них скаржитися, хіба що сам Великий князь або панська рада при Великому князі;
• із них складалася Рада великого князя, яка вирішувала найважливіші питання.снение:
Найбагатшими земельними власниками в Україні були:
• князі Острозькі, які мали земельні володіння в Галичині, на Волині, Київщині, їм належало 100 міст і багато сіл. Лише одному князеві В. К. Острозькому належало 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн гектарів землі, він був заможнішим навіть за короля Речі Посполитої;
• Д. Вишневецький, якому належало 230 тис. селян
Магнати (пани)
Кожний магнат тримав на своєму дворі десятки слуг. Жили магнати в розкошах: у просторих, величних, оточених мурами палацах. Підлогу оздоблювали різнокольоровими глиняними плитками. Інколи й стіни прикрашали плитками або розмальовували. Широко використовувалася в оформленні споруд різьба по дереву (різьблені стовпи, одвірки тощо). Кімнати прикрашали килимами, столи накривали скатертинами, облямованими мереживом. Палац освітлювали восковими свічками, що стояли у свічниках. Воду брали з колодязя у дворі. Палаци оточували сади.
Пани — великі феодали, родовита й багата знать у ряді країн Європи, в тому числі аристократичний шляхти на українських землях часів панування Речі Посполитої.
• їхні володіння дісталися їм у спадщину від діда-прадіда;
• право на володіння землями було узаконене державними актами;
• мали право збирати з населення своїх володінь податки і вимагали виконання повинностей.
Шляхта
Шляхта — середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу.
Українська шляхта:
• володіла невеликими маєтками;
• не мала права продавати чи дарувати без спеціального дозволу свій маєток;
• вважалася особистими слугами князя чи короля;
• була зобов’язана виконувати персональну кінну службу;
• до кожного військового походу виставляла певну кількість озброєних вершників;
• на неї покладалися роботи з ремонту й укріплення замків та будівництва мостів;
• сплачувала певний натуральний податок.
• звільнялася від суду королівських чиновників;
• була звільнена від сплати податків, повинностей і мита на іноземні товари;
• могла обіймати державні посади;
• здобула право займатися торгівлею, ремеслами, промислами.
Духовенство
Духовенство — впливовий стан наприкінці XV — на початку XVI ст. На той час воно користувалося підтримкою Великого князя литовського.
До цієї суспільної верстви населення входили священики разом із сім’ями. Священик мав ділянку землі й різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан уважався спадковим — після батька парафію отримував син.
Селяни на користь духовенства виконували повинності:
• віддавали десяту частину свого майна;
• платили дрібну данину натурою — яйцями, ковбасою, насінням тощо;
• сплачували гроші за церковні обряди;
• відробляли панщину на церковних землях.
Селянство
Селянство було найчисленнішою верствою — до 80 % населення.
Селянство залежало від форм феодальної експлуатації та характеру феодальних повинностей.
Міщанство
Міське населення складалося з міської верхівки (багате купецтво, лихварі, цехові майстри), середнього (заможне міщанство, купці, майстри-ремісники) та міської бідноти. Міщани становили не більше 7 % населення.
Жителі міст теж сплачували податки.