Велика Британія в Першій світовій війні
Революция привела к краху старого порядка и утверждению во Франции нового, более демократичного и прогрессивного общества. Однако, говоря о достигнутых целях и жертвах революции, многие историки склоняются к выводу, что те же цели могли быть достигнуты и без такого огромного количества жертв. Как указывает американский историк Р. Палмер, рас является точка зрения о том, что «спустя полвека после 1789 года … условия во Франции были бы такими же и в том случае, если бы никакой революции не произошло». Алексис Токвиль писал, что крах Старого порядка произошёл бы и без всякой революции, но только постепенно. Пьер Губер отмечал, что многие пережитки Старого порядка остались и после революции и вновь расцвели под властью Бурбонов, установившейся начиная с 1815 г.
В то же время ряд авторов указывает, что революция принесла народу Франции освобождение от тяжёлого гнёта, чего невозможно было достичь иным путём. «Сбалансированный» взгляд на революцию рассматривает её как большую трагедию в истории Франции, но вместе с тем неизбежную, вытекавшую из остроты классовых противоречий и накопившихся экономических и политических проблем.
Большинство историков полагает, что Великая французская революция имела огромное международное значение рас прогрессивных идей во всём мире, оказала влияние на серию революций в Латинской Америке, в результате которых последняя освободилась от колониальной зависимости, и на ряд других событий первой половины XIX в.
Объяснение:
Надеюсь чем-то
Це, власне, й пишуть про нього в некрологах. За життя, однак, багато хто ставив питання: як він міг, блискучий історик, залишатися членом Комуністичної партії Британії аж до самого її (компартії) саморозпуску 1991 року, тоді як безліч британських комуністів-інтелектуалів вийшли з неї ще після Будапешта 1956 року чи Праги 1968-го? У суспільній пам’яті Гобсбавм пов’язаний із епізодом, який стався вже після розпуску компартії: в інтерв’ю з Майклом Іґнатьєвим 1994 року Гобсбавм виправдовував свою довічну вірність комунізмові тим, що той обіцяв нормальне майбутнє – і якби йому (комунізмові) таки вдалося виконати цю обіцянку, то десятки мільйонів жертв совєтського терору були б цілком виправданими.
Ми ніколи не дізнаємося, чи Гобсбавм думав це насправді, чи відбивався від незручних питань епатажними відповідями. Його майбутнім біографам доведеться додумувати за нього. Що можна виключити одразу, то це наївність у стилі Вольтерового Панґлоса, що все на краще у цьому найкращому з можливих світів. Гобсбавм не лише писав про «коротке двадцяте століття» з його війнами і кризами, а й прожив його, «від а до я», і тому не вірив у щасливий кінець історії.
рик Гобсбавм (9 червня 1917–1 жовтня 2012)
Вели́ка Брита́нія (під час війни повна назва: Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, що включала в себе Англію, Шотландію, Уельс та Ірландію) — метрополія Британської імперії, найпотужніша держава початку XX століття, вступила в Першу світову війну о 23 годині 4 серпня 1914 року[6], як один з найміцніших та ключових гравців Антанти, в боротьбі проти Центральних держав (Німецької, Австро-Угорської й Османської імперій та Болгарського царства).