Очолював єгипетську державу правитель, який мав величезну владу. З утворенням єдиної держави його почали іменувати «володарем обох земель». Він вважався живим богом і носив титул Сина Сонця.
Давні єгиптяни називали царя Пер-О, що означало «Великий дім» (тобто палац). Греки давньоєгипетське слово «перо» вимовляли як «фараон». Звідси походить назва правителів Єгипту – фараон.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала - номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
я
Объяснение: