Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.
Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.
Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на до регулярній російській армії (всього сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис. осіб). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородинській битві 1812 року брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.
Объяснение: