Перша причина початку революції 1905-1907 років — економічна ситуація в країні. У 1900-1903 рр. сталась економічна криза. За попередні тридцять років, нагадаю внаслідок промислового перевороту, коли працю людей почали масово заміняти машинами, в Україні набудували багато фабрик і заводів (явище яке ми називали індустріалізацією). Насамперед, це відбувалося на місцях покладів вугілля, заліза та нафти.
Справи йшли добре. Занадто добре. Настав момент, коли почали виробляти так багато продукції, що ніхто вже не міг її купити (криза перевиробництва). Виробники були змушені знижувати ціни на власну продукцію, аж поки не пускали все по вітру. Мальків поглинули великі акули бізнесу. Так творилися монополії — великі гравці на ринку, що контролювали більше третини виробництва певного продукту.
Скорочення виробництва вело до звільнення робітників, або погіршення і так не надто хороших умов праці. На початку ХХ століття нормальною практикою був 12-годинний робочий день. Логічно, що однією з основних вимог революції стало введення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та покращення умов праці.
Для того, щоб приховати наслідки економічної кризи Микола ІІ вирішив провести «маленьку переможну війну» з Японією, що тривала з 1904 по 1905 рік. Війна завершилася ганебною для Російської імперії поразкою і стала другою у нашому списку причиною революції 1905-1907 років.
Третя поєднала у собі самодурство російського самодержавства та глобальні тенденції розвитку людства. Це так звана масовизація політики. Завдяки модернізації та розвитку нових технологій, все більше людей могли і прагнули брати участь у політичному житті і через політику реалізовувати власні прагнення до змін. Забезпечити цю можливість для широких мас суспільства міг демократичний устрій та ліберальні перетворення.
Натомість, устрій Російської імперії залишався жорстко консервативним, часто репресивним. Замість поступок і надання хоча б основних прав і свобод, імперських уряд частіше йшов шляхом посилення поліцейського режиму та заборон.
