Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.
Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.
Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.
На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.
Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.
Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.
Мабуть, в усі часи студенти любили повеселитися і випити. У «Довіднику прекрасного студента», датованого 1495 роком, описуються обмеження для учнів. Заборонялося проводити ніч поза домом, купатися по понеділках, ходити на базари по середах, говорити дурниці тощо. За провину студентів знову ж пороли.
Відповідь:
Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"
Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельн не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.
Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.
З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.
Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.
З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися більшістю голосів.
Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.
Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.
У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.
Пояснення:
§ 32. Османская империя. Персия
Вспомните:
1. Которые захват осуществили турки-османы в ХV века?
2. Кто такие янычары?
1. Войны Османской империи
XVI в. было временем крупнейшей военной и политической мощи Османской империи. В первой половине XVI в. она присоединила к своим владениям значительные территории на Ближнем Востоке и в Северной Африке. Осуществлено это было султаном Селимом И Грозным (1512-1520 гг.)
Фигура в истории
Селим родился 1470 Он был чрезвычайно честолюбивым человеком. Однажды заявил, что хочет, как Александр Македонский, покорить весь мир. Чтобы занять престол, он заставил отца отречься, а затем, прежде чем его старшие братья успели оправиться, захватил первенство. Впоследствии он приказал их убить. Жестокость Селима I ужасала и врагов, и друзей. Во время войны против иранского шаха он приказал истребить 40 000 человек, единственной виной которых была верность шаху.
В победоносной войне против Ирана Селим I завоевал страны Закавказья - Азербайджан, часть Армении, Грузии, Дагестан и Курдистан. После этого начал завоевание Сирии и Египта. Присоединив их земли к своей империи, он провозгласил себя халифом - главой всех мусульман. Своему сыну Сулейману I он завещал объединить завоеванные земли и сделать их неотъемлемой частью империи.
Периодом наивысшего расцвета Османской империи считают правления Сулеймана I Пышного(1520-1566 гг.) Он был , самым мощным из турецких султанов за все время существования Османской империи.
Рис. Сулейман I Пышный
Фигура в истории
Сулейман был единственным сыном Селима I, и его еще юношей стали привлекать к участию в решении государственных дел. Одним из главных направлений деятельности Сулеймана I стали войны с целью подчинения стран Ближнего Востока, Восточной Европы и побережья Средиземного моря. Сулейман I прославился еще и тем, что создал великий флот. Турецкие корабли в XVI в. плавали всеми морями и океанами, достигая даже берегов Индии.
При ведении войн за покорение стран Европы Сулейман I проявил себя не только выдающимся полководцем, но и человеком, прекрасно ориентировалась в сложностях европейской политики и противоречиях христианского мира. Христианство как религия не вызвало интереса Сулеймана I, но он прекрасно понимал большую пользу от религиозного раскола в Европе. Главной преградой на пути к покорению Европы была Габсбургская империя, поэтому султан стал всячески поддерживать ее религиозных врагов - протестантов. В Венгрии, например, он распространению кальвинизма. Такое отношение к протестантам стало причиной того, что сторонники протестантства смотрели на Сулеймана И как на своего защитника.
Сулейман И многие внимание уделял развитию своего государства. При нем был упорядочен законодательство империи. Главной особенностью законов Османской империи оставался разделение граждан государства на две группы с разными правами и обязанностями - Мусульман и немусульман. Уважая законодательную деятельность султана, народ называл его уважительно "Канун" ("законодатель"). Огромным был вклад Сулеймана I и в развитие культуры, при нем достигла уровня намного высокого, чем