Певні варіанти відповідей на них можна відшукати в різноманітних концепціях та гіпотезах, які перебувають у сучасному науковому обігу.
"Дунайська гіпотеза", як найдавніша, посідає серед них провідне місце. Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: "По мнозех же временах сели суть слов'яни по Дунаєві". За Нестором, саме ця велика європейська ріка стала для слов'янства не тільки кордоном, а й центром - місцем, де розпочався процес формування та поширення слов'янства.
Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза" набула в працях російських (С. М. Соловйов, В. Т. Ключевський) та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї - в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися на "дунайську прабатьківщину", про яку зберігали пам'ять упродовж усієї своєї історії.
"Дунайська гіпотеза" розвивалася і в XX ст. Так, відомий російський вчений О. М. Трубачов, спираючись на історичні хроніки, в яких ішлося про існування у давньому минулому певної слов'янської спільноти, й докази лінгвістів про єдину праслов'янську мову, стверджував, нібито на завершальному етапі поділу давніх болтів і слов'ян відбувся "вихід" останніх на Дунай. Саме тут, за В. М. Топоровим, приблизно у першій половині І тис. н. е. єдина загальнослов'янська мова почала поступово розпадатися. І вже в наступні століття, за О. О. Москаленком, відбулося остаточне відокремлення та формування всіх сучасних слов'янських мов.
У другій половині XX ст. І. І. Ляпуіикін, В. В. Іванов і В. М. Топоров, спираючись на результати новітніх наукових розвідок, не тільки продовжували обстоювати елементи "дунайської гіпотези", а й підкреслювали: якщо уявити Дунай як певний міфологізований образ "головної ріки", в межах якої містилася правітчизна слов'ян, він навіть за цих умов нестиме на собі пам'ять про реальні історичні події і може бути свідченням того безперечного факту, що давні слов'яни населяли саме цей регіон Європи. Певна частина вчених і далі обстоює думку про поширення конкретних культурних впливів, які надходили з Подунав'я на інші території, розташовані у східному напрямі, аж до Придніпров'я.
Объяснение:
Объяснение:Дунайська або балканська міграційна теорія: Дунаю почався процес розселення слов'ян, тобто слов'яни не були споконвічними жителями своєї землі, мова йде про їх міграції.
Скіфо-сарматська міграційна теорія: предки слов'ян з Передньої Азії вздовж Чорноморського узбережжя і осіли як "скіфи", "сармати", "алани" і "роксалани". Поступово слов'яни з середнього Причорномор'я розселилися на захід і південний захід.
Скіфо-Балтійська міграційна теорія: попередницею слов'ян була група племен іранського походження. Пізніше ця група асимілювалася з жили далі на північ предками слов'яно-балтійців і дала початок слов'янам десь в берегах Балтійського моря, звідки слов'яни і розселилися.
Прибалтійська міграційна теорія: першою прабатьківщиною слов'ян був басейн Західної Двіни і нижнього Німану в Прибалтиці. Звідси слов'яни, прийнявши ім'я вендів ( від кельтів на нижню Віслу, звідки тільки що перед ними пішли в Причорномор'я готи (рубіж II – II ст.). Отже, тут (Нижня Вісла) була друга прабатьківщина слов'ян. Нарешті, коли готи пішли з Причорномор'я, частина слов'ян, а саме східна і Південна гілки, рушила на схід і південь в Причорномор'ї і утворила тут племена східних і південних слов'ян.
Сучасна наука: передісторія східних слов'ян своїм корінням сягає в глибоку давнину. Їх далекі предки існували ще до того, як склалася слов'янська спільність. Саме вони, окремі предки протославян, в результаті свого культурного зближення дали слов'янство. І коріння цього процесу археологами з III тис. До н. е.
ты ботяра сдитый
Объяснение:
бт