Німе́ччина (нім. Deutschland) — країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Складається з 16 федеральних земель. Столиця і найбільше місто країни — Берлін. Займає площу 357 578 км². Клімат помірний сезонний. Населення — 82,9 млн осіб. Член Європейського Союзу та НАТО. Країна з найбільшою кількістю населення і найбільшим рівнем економіки в Європейському союзі. Провідна політична сила на Європейському континенті, технологічний лідер в багатьох галузях. Німеччина є другим за популярністю місцем міграції в світі, поступаючись тільки США.[4]
Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р. н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь, встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації, тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі. Ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятирічної війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецького союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918—1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний б дій щодо Німеччини, у межах окупаційних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації, — Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були конституйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.
Член Європейського Союзу, НАТО і «Великої сімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.
Країна має четверту найбільшу у світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина — батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.
Объяснение:
Урбанизация — это исторический процесс повышения роли города в развитии общества, который охватывает изменения в размещении производства и, прежде всего, в расселении населения, его социально-профессиональной, демографической структуре, образе жизни, культуре и т.д. Урбанизация — многосторонний социально-экономический, демографический и географический процесс, происходящий на основе исторически сложившихся форм общественного и территориального разделения труда. В более узком, демографо-статистическом, понимании урбанизация — это рост городов, особенно больших, повышение удельного веса городского населения в стране, регионе, мире (урбанизация населения).
Первые города появились в III-I тыс. до н.э. в Египте, Месопотамии, Китае, Индокитае, а также в некоторых районах Европы и Африки, прилегающих к Средиземному морю. В греко-римском мире такие города, как Афины, Рим, Карфаген играли огромную роль. С развитием индустриального общества объективная необходимость концентрации и интеграции разнообразных форм и видов материальной и духовной деятельности явилась причиной усиления процесса урбанизации, возрастания концентрации населения в городах. На современном этапе урбанизации в экономически развитых странах мира отмечается преобладание крупногородских форм поселений.
Развитие процесса урбанизации тесно связано с особенностями формирования городского населения и роста городов: естественным приростом самого городского населения; включением в городскую черту или отнесением в административное подчинение пригородных территорий (включая города, поселки и села); преобразованием сельских населенных пунктов в городские. Фактический рост городов происходит также за счет формирования более или менее широких пригородных зон и урбанизированных местностей. Условия жизни населения в этих районах все более сближаются с условиями жизни в больших городах — центрах тяготения этих зон.
Сравнительный анализ демографических аспектов процесса урбанизации в различных странах мира принято основывать на данных о росте урбанизированности населения — доли городского, или урбанизированного, населения. Однако в сводках по разным странам нет сведений, приведенных на одну дату (амплитуда колебаний до 10 лет), неодинаковы методы подсчета городского населения, определения границ городов. В странах мира существует три различных типа, по которым поселения классифицируются как городские:
когда населенные пункты подразделяются по избранному критерию (например, по типу местного управления, по числу жителей, по пропорции населения, занятого в сельском хозяйстве);
когда административный центр сельского района причисляется к городу, а остальная его часть — к деревне;
когда скопления населения определенной численности относятся к городам независимо от их административной принадлежности.
Поскольку критерии выделения городских поселений значительно различаются по отдельным странам, для получения сопоставимых данных к городскому населению часто причисляют население всех поселений, достигших определенной людности. В качестве мирового статистического ценза людности города (почти не связанного с его определением по существу) предлагаются величины 2, 5, 10 и 20 тыс. жителей. Так, население пунктов с числом жителей не менее 2 тыс. нередко считается урбанизированным. Но такой ценз, будучи пригоден для определенных стран, для мирового стандарта пока еще слишком низок. Впрочем, действительная шкала урбанизации настолько сложна, что в качестве ступеней предпочтительно пользоваться несколькими критериями. При использовании национальных критериев выделения городских поселений динамика урбанизации населения выглядит следующим образом. В 1800 г. доля городского населения во всем населении земного шара составляла около 3%, в 1860 г. — 6,4, в 1900 г — 19,6, к 1990 г. она увеличилась до 43% (в 14 раз).
Опережающий рост городского и несельскохозяйственного населения по сравнению с сельским и сельскохозяйственным — наиболее характерная черта современной урбанизации. В трех частях света — Австралии и Океании, Америке, Европе преобладают жители городов, в то же время население африканских и азиатских стран благодаря своей большой численности создает перевес села над городом в среднем по миру. Страны Азии и Африки располагают наибольшими резервами прироста городского населения, именно здесь и происходит в последнее время самый быстрый его рост.