Начавшиеся после смерти Сталина изменения в духовной и политической жизни советского общества получили название "оттепель". Появление этого термина связано с публикацией в 1954 г. повести И. Г. Эренбурга "Оттепель" в ответ на призыв критика В. М. Померанцева поставить в центр внимания литературы человека, "поднять подлинную тематику жизни, ввести в романы конфликты, занимающие людей в быту". Духовная жизнь общества в период хрущевской "оттепели" имела противоречивый характер. С одной стороны, десталинизация, приоткрытие "железного занавеса" вызвали оживление общества, развитие культуры, науки и образования. В то же время сохранилось стремление партийно-государственных органов поставить культуру на службу официальной идеологии.
Вот ответ.
Во время правления Александра Невского у Руси было две опасности – со стороны татаро-монголов и со стороны немцев и шведов. Сил и возможностей разобраться с двумя противниками сразу было невозможно, поэтому Александр Невский пошел на сотрудничество с Ордой, это позволяло ему заручиться поддержкой и иметь больше шансов отразить нападения немцев и шведов.
Поэтому во время правления Александра Невского татаро-монголы не нападали на Русь, но зато нападали крестоносцы, немцы и шведы. Например, со шведами воевали в 1240 году в Невской битве и одержали победу (правда, татаро-монголы ничем не но ненападение тоже в какой-то мере и в 1242 году состоялось Ледовое побоище, в рамках которого Александр Невский и его войско победили ливонцев. Обе битвы Невскому остановить нападения с западной стороны, остановить крестовые походы.
Почему Александр невский выбрал войну с западными соперниками, а не стал бороться с Ордой, которая почти полностью захватила Русь? Дело в том, что Русь была слабой и дополнительно ослаблена зависимость от орды. И наоборот, Орда была очень сильной. Победить Орду для Руси в тот момент представлялось чем-то за гранью фантастики.
Объяснение:
Возможно, он искренне симпотизировал Орде, потому что он лично скомандовал отрезать уши зачинщикам новгородских восстаний (которые были подняты его братом).
Подробнее - на -
Українську літературу цього періоду називають новою. Порівняно з давньою у ній з’являються нові теми, нові герої, вона написана живою народною мовою. Становлення нової літератури було частиною національно-культурного відродження України, формування національної ідеї.
Національна ідея — стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності.
За відсутності української держави література була спрямована на захист прав й інтересів народу. Саме цим пояснюється переважання в новій українській літературі громадянських мотивів.
Основними художніми напрямами, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві кінця XVIII — першої половини XIX ст., були класицизм і романтизм.
Романтизм (від фр. romantisme) — ідейно-художній напрям, який висував на передній план індивідуальність, наділяючи її ідеальними рисами й прагненнями.
Розвиток традицій класицизму був пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського. У дусі романтизму писали члени «Руської трійці» — Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич, на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість Т. Шевченка, П. Куліша.
Характерною особливістю українських літераторів було те, що вони зосередили свою увагу на двох важливих темах: народної культури та історичного минулого (насамперед козацького) України.