ГВЕ́ЛЬФЫ И ГИБЕЛЛИ́НЫ (итал. Guelfi, Ghibellini), название двух крупнейших политич. партий в Италии 12–15 вв., возникших в ходе борьбы императоров Священной Рим. империи с папством. Гвельфы (итал. форма назв. династии Вельфов – герцогов Баварии и Саксонии) объединяли противников империи (преим. из гор. слоёв – пополанов) во главе с папой. Гибеллины (наименование происходит, по-видимому, от итал. формы назв. родового замка Штауфенов – Вайблинген) объединяли противников Вельфов и сторонников императора (преим. из знати). Термин впервые был использован для обозначения разл. политич. группировок во Флоренции в 1215 и в дальнейшем употреблялся только в Италии (в Германии распространения не получил). Различия между Г. и г. отражены в геральдике их представителей, общей эмблематике, цвете и покрое одежды и т. п. В перипетиях борьбы политич. программы Г. и г. менялись и выражали самые разные интересы. Под знамёнами Г. и г. крупные города вели борьбу друг с другом и с менее значит. городами, дворянство боролось с пополанами и между собой. В Сев. Италии гвельфский Милан боролся с гибеллинской Павией; в Тоскане гибеллинские Пиза, Сиена, Лукка и Ареццо выступали против гвельфской Флоренции. С 14 в. во Флоренции и некоторых тосканских городах гвельфы разделились на чёрных и белых: чёрные объединяли дворян, белые – богатых горожан. Реальной властью во Флоренции обладали белые гвельфы. Республики были чаще всего гвельфскими, а гос. образования с тиранич. формами правления – гибеллинскими. Руководствуясь чисто конъюнктурными интересами, итал. города переходили из одной партии в другую. Милан долгое время был центром гвельфов, а с усилением Висконти стал опорой гибеллинов. В стороне от борьбы партий старалась держаться Венеция. Из крупных сеньоров наиболее ревностным сторонником гибеллинов был Анжуйский дом в Неаполе, завладевший итал. наследством Штауфенов. Традиционно гибеллинскими были род Каррара в Падуе, Скалигеров в Вероне, д’Эсте в Ферраре, Монтефельтри в Урбино. Феод. аристократия обычно принадлежала к гибеллинам, однако среди этого слоя были и сторонники гвельфов. В целом вражда Г. и г. отражала глубокие противоречия внутри Италии. Она подогревалась борьбой городов за независимость от империи, папства и чужеземных государств. Постепенно связь гибеллинов с императорами ослабела, уступив место внутриитальянскому соперничеству. При неудаче гибеллины объединялись с гвельфами против императора. В кон. 13 в. обозначение «Г. и г.» утратило первоначальное значение. В 1273 папа Григорий X отмечал малопонятность смысла терминов «гибеллины» и «гвельфы». Несмотря на неопределённость содержательной стороны названий, борьба между соперниками доходила до крайнего ожесточения. «Гибеллинство» ожило с походами в Италию в 14 в. Генриха VII Люксембургского, Людовика IV Баварского и Карла IV, но общее ослабление политич. противостояния империи и папства в 15 в. привело к затуханию борьбы Г. и г. В 1334 папа Бенедикт XII запретил оба названия, но борьба угасла только к 15 в., с установлением тираний в итал. городах. Тем не менее значит. часть политич. и воен. истории Италии 12–15 вв., а в какой-то степени и культурной (Данте) может быть рассмотрена под углом противостояния гвельфов и гибеллинов.
Объяснение:
Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову до остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?
На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.
«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.
Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині
Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму
Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.
Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою до , жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.
Соціальні й медичні проекти для живих
Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.
Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.
«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, за ємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі до тим, хто вже не в змозі до собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.
Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують
я не знаю
Объяснение:
вибачайоллраг