ответ: не уверен что это то что нужно, но будут рад если .
Объяснение:
Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть
за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували ви- рішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Вер- сальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати ра- дянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встанов- лення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відноси- ни. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європей- ські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами. У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Єв-
ропи» і запросити на неї радянську Росію.
10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британ- ських домініонів. На ній уперше після завершення війни за сто- лом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Цен- тральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого ігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробіт- ництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними дер- жавами.
На конференції країни Антанти виступили зі спільною по- зицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів (у тому числі О. Колча- ка, А. Денікіна тощо) на суму близько 18 млрд карбованців, по- вернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, поновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну моно- полію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію.
У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтер- венції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги Тимчасового уряду. Після цього стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися, оскільки жодна з них не бажала йти на поступки.
Дмитрий Иванович Курлятев-Оболенский или Шкурлятев (ум. 1563) — князь, боярин, военачальник. Сын князя Ивана Васильевича Курли Оболенского и Анастасии Фёдоровны Плещеевой. Братья — князья Михаил и Константин Курлятевы-Оболенские. Принимал участие в русско-литовской война 1534–1537, походах против казанских и крымских татар, Ливонской войне. В1560 году после опалы А. Ф. Адашева князь Дмитрий Иванович Курлятев был отправлен на воеводство в Смоленск, а затем получил полную отставку. Московский летописец записал под 1562 годом: «Того же лета октября в 29 день царь … положил опалу на боярина на князя Дмитрея Курлятева за его великие изменные дела, а велел его и сына его князя Ивана постричи в черньцы и отослати на Ковенец в монастырь под начало». В октябре 1562 года князь Дмитрий Иванович Курлятев вместе с сыном Иваном был насильно пострижен в монахи и отправлен в ссылку в Рождественский монастырь на острове Ковенец, посреди Ладоги. В сочинении Курбского указывается, что Дмитрий Курлятев по приказанию Ивана IV со всем семейством был насильно пострижен в монахи, а несколько времени спустя все они были задушены. Ива́н Миха́йлович Вискова́тов (Вискова́тый; умер в 1570) — московский дипломат XVI века, русский государственный деятель, посол, думный дьяк, хранитель государственной печати (печатник), с 1549 по 1570 год глава Посольского приказа. Из дворянского рода Висковатовых, ветви князей Мещерских. Был дьяком царя Ивана Грозного (с 1549, по другим данным — с 1553), потом думным дьяком и управлял посольским приказом (1556) вместе с Алексеем Адашевым. В 1570 году, после новгородского погрома, производились розыски, и в числе других взят под стражу и Висковатов. На площади в Китай-городе в присутствии самого царя Висковатову первому прочли обвинительные пункты, гласившие, будто бы он сносился с Сигизмундом, хотел предать ему Новгород, писал султану, чтобы он взял Казань и Астрахань, и звал крымского хана опустошать Россию. Висковатов начал речь к народу, в которой назвал эти обвинения наглыми клеветами, но ему не дали говорить, схватили и казнили. Жена его сослана была в монастырь, где и скончалась. Висковатов не оставил потомства; продолжателем рода был родной соимённый ему брат, которого при том же царе Грозном видим в Разбойном приказе.
Участие в выборах, право быть избранным, организация и участие в референдумах, создание и участие в политических партиях и общественных организациях. В общих чертах так. В разных странах могут быть некоторые особенности. Система выборщиков в США или наследственная палата лордов в Великобритании может показаться недемократичной, но что есть, то есть. В Швейцарии важнейшие решения принимаются на референдумах. В ряде стран имеется законодательно закрепленное пропорциональное распределение государственных должностей по национальным и религиозным общинам.
ответ: не уверен что это то что нужно, но будут рад если .
Объяснение:
Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть
за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували ви- рішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Вер- сальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати ра- дянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встанов- лення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відноси- ни. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європей- ські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами. У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Єв-
ропи» і запросити на неї радянську Росію.
10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британ- ських домініонів. На ній уперше після завершення війни за сто- лом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Цен- тральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого ігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробіт- ництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними дер- жавами.
На конференції країни Антанти виступили зі спільною по- зицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів (у тому числі О. Колча- ка, А. Денікіна тощо) на суму близько 18 млрд карбованців, по- вернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, поновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну моно- полію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію.
У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтер- венції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги Тимчасового уряду. Після цього стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися, оскільки жодна з них не бажала йти на поступки.