Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.).
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Лидером реформации считается Мартин Лютер. 31 октября 1517 года, когда он опубликовал свой труд “95 тезисов”, критиковавший католическую Церковь.
Мартин призывал идти против богатства католической церкви и её правил, призывал свергнуть Папу Римского, отказаться от индульгенции и жить по новым церковным правилам. Его сторонников называли протестантами, а после Лютеране.
Контрреформа́ция — церковно-политическое движение в Европе середины 16-17 веков во главе с папством, направленное против Реформации с целью восстановления позиций, утраченных католицизмом в ряде европейских стран в первой половине 16 века. Лидерами Контрреформации были римские папы Павел III, Павел IV (до избрания папой — кардинал Карафа), Пий IV, кардинал Карло Борромео, иезуит П. Канизий.
