Франція це одна з країн, що утворилися внаслідок поділу імперії Карла Великого ще в період раннього середньовіччя. У XVI ст. це була вже велика централізована держава Західної Європи з населенням близько 15 млн осіб. За рівнем розвитку вона значно випереджала тодішню Іспанію, але поступалася Англії та Нідерландам.
Саме в XVI ст. у Франції виникли елементи капіталістичного виробництва, зокрема мануфактури. Найуспішніше розвивалося виробництво сукна, полотна і шовку. У військовій промисловості насамперед виокремлювалося виготовлення гармат. Особливої слави зажили паризькі парфуми і ювелірні вироби.
Марсель був одним із найважливіших європейських портів. Підвищувалося значення інших портових міст: Бордо, Ла-Рошеля, Гавра, Нанта тощо. Міжнародне значення мав і Ліон - "місто шовку", великий ярмарковий центр.
У сільському господарстві зберігалися феодальні порядки. Селянська праця була не дуже продуктивною, а врожайність низькою, феодальні повинності постійно зростали.
Найбільшої могутності Франція досягла за правління Франциска І (1515-1547). Уся влада в країні належала королю, який відмовився від скликання Генеральних штатів (своєрідного французького парламенту, вперше скликаного 1302 р.). Він остаточно підпорядкував католицьку церкву, домовившись з Папою Римським про право короля призначати на посади всіх французьких єпископів.
Лист из архива:
Страницы газет пестрели совершенно невероятными, с точки зрения современного читателя, статьями о преследованиях сельских обывателей, торговавших на рынке.
В одной из них шла речь о злоключениях учителя-пенсионера из Астраханской области. В 1962 г. его судили за «частное предпринимательство». Старый учитель «сумел получить два земельных участка, устроил на них теплицы, развел огромный огород. Он стал торговать ранними овощами в северных областях страны. Следствие не установило в его действиях обычного криминала: он не был уличен в грабеже, хищениях и т. д. И все же суд решил: имущество конфисковать, а владельца заниматься полезным для общества трудом».
Мнения присутствовавших в зале суда разделились. Одни одобряли приговор, другие спрашивали: «За что судили? Он ничего не воровал, свое продавал!» И тут автор статьи нравоучительно заключал: «Да, эти люди ничего не крали, никого не грабили, но они давно уже стали рабами личной собственности, которая превратилась для них в идола. И кто знает, не осуди бывшего учителя за стяжательство, он при известных обстоятельствах мог бы вступить на более опасный путь…»
1. Чем руководствовались судебные органы при вынесении приговора?
2. О какой опасности говорит автор статьи?
3. Как вы понимаете термин «стяжательство»?
4. Справедливо ли на ваш взгляд принятое судом решение? Почему?
5. Какое решение в ходе судебного процесса было бы принято в наше время?