Троянська війна (грец. Τρωικός πόλεμος, лат. Bellum troianum) — війна ахейців на чолі з володарем Мікен Агамемноном проти троянців; датувалася в давньогрецьких джерелах початком 12 століття до н. е і тривала впродовж десяти років.
Найдавніше джерело, яке розповідає про Троянську війну, — епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Пізніше Вергілій у своїй «Енеїді» та інші античні письменники також описували ці події.
За міфами, Троянська війна викликана тим, що син троянського царя Пріама Паріс викрав дружину спартанського царя Менелая Єлену. Ахейські війська на чолі з Агамемноном впродовж дев'яти років тримали Трою в облозі. Лише на 10-му році війни греки завдяки хитрості Одіссея здобули Трою. Після Агамемнона провідні місця у грецькому війську мали Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед, Ідоменей, Філоктет і Паламед. Величезна армія, що налічувала 100 тисяч воїнів і 1 186 кораблів, зібралася в Авлідській гавані. Звідси Агамемнон вирушив на Трою.
За пізнішим переказом, ахейці помилково висадились у Місії, а звідти буря знову занесла їх до Авліди. Принісши в жертву Артеміді Іфігенію, вони вдруге відпливли до Трої. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню.
У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Захопивши Трою, ахейці перебили всіх мешканців, пограбували і зруйнували місто. Із троянців урятувались тільки Гелен, Кассандра, Андромаха й Еней (з Анхісом і Юлом).
За свідченням «батька історії» Геродота, після поразки в Троянській війні від ахейців/греків частина троянців/теукрів на чолі з царем Енеєм прибули до Італії. Про це також писав стародавній автор Стесіхор (VII ст. до н. е.).
Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних розкопок, які доводять факт існування міста Трої чи навіть кількох міст, що деякі з них було зруйновано, можливо, наприкінці 13 століття до н. е. і пізніше.
Тигр и Евфрат, что текут в Двуречье, — своенравные реки. Разливаются они нерегулярно, не так, как Нил в Египте. Часто происходят неожиданные наводнения. Иногда разливы бывали такие сильные, что, казалось, гибнет весь мир. Геологами доказано, что в древности Земля неоднократно переживала катастрофические наводнения. Поэтому не удивительно, что именно здесь возникла легенда о всемирном потопе.
Кроме того, эти реки имели обширные бассейны, болота и заводи, множество рукавов и ответвлений. Все это тому, что эти реки называли морями.
При совпадении паводков на реке Тигр и его притоках в Месопотамской низменности возникают катастрофические наводнения; для защиты от них русло реки Тигр на значительном протяжении обваловано, часть паводковых вод направляется по каналу во впадину озера Тартар
Бассейн нижнего Евфрата — обширная плоская равнина, ограниченная с востока р. Тигр, за которой тянутся отроги Иранских гор, а с запада — обрывами Сирийско-Аравийской полупустыни. Без надлежащих ирригационных и мелиорационных работ эта равнина местами представляет собой пустыню, местами — болотистые мелководные озера, окаймленные зарослями огромных тростников, кишащих насекомыми. В настоящее время пустынная часть равнины пересечена валами выбросов от копки каналов, и если канал — действующий, то вдоль этих валов растут финиковые пальмы. Кое-где над плоской поверхностью возвышаются глинистые холмы — телли и зольные — ишаны. Это развалины городов, точнее, сотен сосуществовавших последовательно на одном и том же месте сырцовых кирпичных домов и храмовых башен, тростниковых хижин и глинобитных стен. Однако в древности здесь ещё не было ни холмов, ни валов. Болотистые лагуны занимали гораздо больше пространства, чем ныне, протянувшись поперек всего нынешнего Южного Ирака, и лишь на крайнем юге попадались низменные безлюдные острова. Постепенно ил Евфрата, Тигра и бегущих с северо-востока эламских рек (впадавших тоже в Персидский залив, как и Тигр с Евфратом, но под углом к ним в 90 градусов) создал наносный барьер, расширивший к югу территорию равнины километров на 120. Там, где раньше болотистые лиманы свободно сообщались с Персидским заливом (это место называлось в древности «Горьким морем») , теперь протекает река Шатт-эль-Араб, в которой ныне сливаются Евфрат и Тигр ранее имевшие каждый свое устье и свои лагуны.
Евфрат в пределах Нижней Месопотамии разделялся на несколько русел из них важнейшими были западное, или собственно Евфрат, и более восточное — Итурунгаль; от последнего к лагуне на юго-востоке отходил канал И-Нина-гена. Ещё восточнее протекала река Тигр, но берега её были пустынны, кроме того места, где в неё впадал приток Дияла.
От каждого из главных русел в IV тысячелетии до н. э. было отведено несколько меньших каналов, причем с системы плотин и водохранилищ удавалось на каждом задерживать воду для регулярного орошения полей в течение всего вегетационного периода. Благодаря этому сразу возросли урожаи и стало возможно накопление продуктов. Это, в свою очередь, привело ко второму великому разделению труда, то есть к выделению специализированных ремесел, а затем и к возможности классового расслоения, а именно к выделению класса рабовладельцев, с одной стороны, и к широкой эксплуатации подневольных людей рабского типа и рабов — с другой.
Флокс «Друмонда» относится кфлоксам однолетним, но не смотря на это, пользуется не меньшей популярностью, чем его близкие родственники других видов. Этот вид флокса имеет яркое, обильное и продолжительное цветение и даже выигрывает в декоративности, по сравнению с многолетними видами.С греческого слово «флокс» переводится как «пламя». Флоксы получили свое название, благодаря огненным цветкам, собственно, по цветкам этого вида.Флокс этого вида отличается многообразием сортов с различной высотой куста, окрасом и формой цветков. Цветок может быть двухцветным с маленьким глазком в середине. Однолетнее растение используется в основном как бордюрное и высаживается на клумбах или миксбордерах. Элегантные цветочки флоксов в форме звездочек очень хорошо видны вблизи.
Троянська війна (грец. Τρωικός πόλεμος, лат. Bellum troianum) — війна ахейців на чолі з володарем Мікен Агамемноном проти троянців; датувалася в давньогрецьких джерелах початком 12 століття до н. е і тривала впродовж десяти років.
Найдавніше джерело, яке розповідає про Троянську війну, — епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Пізніше Вергілій у своїй «Енеїді» та інші античні письменники також описували ці події.
За міфами, Троянська війна викликана тим, що син троянського царя Пріама Паріс викрав дружину спартанського царя Менелая Єлену. Ахейські війська на чолі з Агамемноном впродовж дев'яти років тримали Трою в облозі. Лише на 10-му році війни греки завдяки хитрості Одіссея здобули Трою. Після Агамемнона провідні місця у грецькому війську мали Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед, Ідоменей, Філоктет і Паламед. Величезна армія, що налічувала 100 тисяч воїнів і 1 186 кораблів, зібралася в Авлідській гавані. Звідси Агамемнон вирушив на Трою.
За пізнішим переказом, ахейці помилково висадились у Місії, а звідти буря знову занесла їх до Авліди. Принісши в жертву Артеміді Іфігенію, вони вдруге відпливли до Трої. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню.
У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Захопивши Трою, ахейці перебили всіх мешканців, пограбували і зруйнували місто. Із троянців урятувались тільки Гелен, Кассандра, Андромаха й Еней (з Анхісом і Юлом).
За свідченням «батька історії» Геродота, після поразки в Троянській війні від ахейців/греків частина троянців/теукрів на чолі з царем Енеєм прибули до Італії. Про це також писав стародавній автор Стесіхор (VII ст. до н. е.).
Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних розкопок, які доводять факт існування міста Трої чи навіть кількох міст, що деякі з них було зруйновано, можливо, наприкінці 13 століття до н. е. і пізніше.
Объяснение: