За своїми масштабами, кількістю збройних сил, які брали участь у битвах, Хотинська війна була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. У ній брало участь із обох сторін близько 350 тисяч чоловік. Загальні втрати становили з боку Туреччини - понад 80 тисяч; з боку Польщі - близько 14 тисяч. Українські полки втратили близько 5 тисяч козаків. Такі порівняно незначні втрати свідчать про військову майстерність самих запорожців і про воєнний талант Сагайдачного. Він зумів правильно оцінити стратегічну обстановку, реально усвідомлював можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що суттєво знецінювало його чисельну перевагу.
Відомо, що багато дослідників вважають політику гетьмана Сагайдачного як суто угодівську щодо Польщі. Звідси й героїзм козаків, проявлений в боях під Хотином заради врятування Речі Посполитої. Однак, варто погодитись з тими істориками, які визначають, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, бо реально оцінював військову та політичну силу Польщі. Водночас постійно використовував в інтересах українців конфлікти шляхетської влади з урядами Туреччини, Московщини, щоб у такий б ослабити їх, а в межах Речі Посполитої вибороти собі незалежне самоуправління - автономію.
Молдавський літописець Костін так оцінював козаків та їх керівника Сагайдачного під Хотином: "Козаки зі своїм гетьманом, який був справжньою людиною і воїном, трималися дуже стійко". У Західній Європі, де з великим напруженням та інтересом стежили за розвитком подій під Хотином, від яких могла залежати доля багатьох європейських народів, також утвердилася загальна думка про те, що основна заслуга у відсічі турецько-татарським полчищам, у провалі завойовницького походу Османа на Україну і Польщу належить запорозькому козацтву. Таку думку висловлює французький історик Бодьє у розвідці, яку він видав у 1631 р. в Парижі.
Участь запорозьких козаків у Хотинській війні відіграла велику роль в історії України, Польщі та інших країн Східної Європи. Козаки воювали проти турецько-татарської армії не тому, що цього хотіли польські магнати, шляхтичі, королівський уряд і гетьман П. Сагайдачний. Головним завданням козацького війська було відбити наступ султанської армії, завдати їй повного розгрому, захистити українські землі від грабежів і розорення, а український народ - від турецького іга. Хотинська війна принесла запорозьким козакам ще більшу світову славу. Навіть шляхетська Польща після цієї війни змушена була зважати на сили запорожців і прагнула не загострювати з ними відносин. Але ця війна не принесла козакам полегшення. Королівський уряд офіційно не визнав нереєстрових запорозьких козаків всіляко намагався їх знищити. Козацтво і надалі боролось проти польського магнатсько-шляхетського гніту, відстоюючи свої права і свободи.
Перемогою в Хотинській війні українці в особі козаків вийшли на міжнародну політичну арену як захисники християнського світу від мусульманської загрози. Героїчна боротьба запорозьких козаків біля Хотина відбила на певний час прагнення турецького султана захопити Україну. У цій битві Туреччина переконалась у могутності запорозького війська і його здатності відстояти свою незалежність.
Суть в том, что греческая колонизация не принесла проблем и разорений в отличии от финикийской.
Финикия была древней цивилизацией в Ханаане, которая охватывала большую часть западной, прибрежной части плодородного полумесяца. Несколько крупных финикийских городов были построены на побережье Средиземного моря. Финикийская колонизация вообще характеризуется торговым характером. Финикийцы путешествовали, основывали опорные пункты, с которых они вели торговлю и обеспечивали безопасность. У греков была немного другая колонизация, они создавали города для жизни, а не торговли.
И финикийская колонизация, и греческая имели огромный масштаб, потому что охватывали Средиземноморье и Причерноморье. Греческая колонизация великая, потому что продолжалась 300 лет и была фундаментальной, ведь они строили города-полисы, куда переселялись богачи, не желающие больше платить налоги. Финикийцы не были заинтересованы в строительстве новых городов, распространении своего стиля жизни и формы правления. Они не строили основательные города, их интересовала только торговля. И в отличии от Греции у Финикии была единственная крупная колония – это Карфаген, который существовал потом сам по себе как могущественный город-государство.
Так что финикийскую колонизацию не называют великой, потому что она была не столь масштабной, они не распространяли свою культуру как греки и не расширяли свой мир.