Сакоку (яп. 鎖国, さこく, «країна в ланцюгах»[1]) — стан і політичний курс самоізоляції Японії від контактів з зовнішнім світом. Проводилась сьоґунатом Токуґава у 17 — першій половині 19 століття з метою забезпечення міцності влади сьоґунату, ліквідації іноземних впливів, насамперед християнства, та монополізації міжнародних торгівлі, кореспонденції і відносин самурайським урядом.
У європейській історіографії також відома під адаптованою назвою «Ізоляція Японії».
Накази сьоґунату, метою яких було утвердження сакоку називають «ізоляціоністськими»[2].
ОСВІЧЕНИЙ АБСОЛЮТИЗМ – політика низки європ. д-в, серед них Іспанії, Португалії, Швеції, Данії, "Священної Римської імперії германської нації", Пруссії, Російської імперії 2-ї пол. 18 ст., яка здійснювалася під впливом ідей Просвітництва (див. Просвітництва доба) й була спрямована на модернізацію суспільно-екон. життя шляхом реформ законодавства, судочинства, освіти. Характеризувалася лібералізацією у сфері торгівлі, промислів, секуляризацією церк. і монастирських маєтностей, звуженням станових привілеїв дворянства. У Рос. імперії хронологічно обмежується 1740–80-ми рр., до початку Французької революції кінця 18 століття (М.Дружинін), й мала свою специфіку. "Освіченим монархом", який дбає про благо всього народу, намагалася постати рос. імп. Катерина ІІ. Вона підтримувала особисті контакти з діячами епохи Просвітництва – Вольтером, Д.Дідро, М.Гріммом. Із приходом до влади (1762) Катерина II остаточно завершила формування абсолютистської монархії в Росії, розпочату рос. царем Петром І. Проводила політику централізації та уніфікації адміністративного управління. Були ліквідовані Гетьманщина та Запорозька Січ як автономні одиниці у складі Рос. імперії. Губернська реформа 1775 запровадила єдиний адміністративний устрій в імперії. Був реформований Правительствуючий Сенат, за яким залишилися лише суд. функції, зміцнювався бюрократичний апарат. Відповідно до концепції О.а., яку розвивали франц. просвітники (Вольтер, Д.Дідро, Ш.Монтеск'є), було запроваджено деякі реформи суд. системи, з'явилися станові суди, місц. органам влади надавалися певні функції самоврядування, які перебували в руках дворян. Започатковано освітню реформу (1786), за якою створювалися гол. нар. уч-ща в губернських містах та малі в повітових. Вони були розраховані на всі стани сусп-ва. Була проведена секуляризація церк. і монастирських маєтностей (1764; на території України – 1786). Для реформування законодавства імп. Катерина II 1767 скликала Комісію з укладання Нового Уложення (див. Комісія Законодавча 1767–1768), у діяльності якої брали участь депутати від усіх станів населення, за винятком кріпосних селян. У Наказі депутатам імп. Катерина II декларували популярні ідеї Просвітництва – природного права і сусп. блага, верховенства закону для всіх громадян. Проте, коли депутати висунули пропозиції перетворення монархії на конституційну, ліквідації кріпосництва, вільного розвитку торгівлі, ремесел, Катерина II припинила її діяльність (1768). Усе ж деякі заходи імператриці сприяли розвиткові ремесел і торгівлі. Так, Жалувана грамота містам 1785 регламентувала міське самоврядування, розширювала права вільного заняття ремеслами та торгівлею. Проте залишилася недоторканною соціально-екон. основа самодержавства – право власності дворянства на землю із супутнім йому кріпосним правом (дворяни мали право володіти землею із прикріпленими до її обробітку селянами). Жалувана грамота дворянству 1785 надавала останньому не лише підтвердження його прав і привілеїв, але й представництво на рівні місц. влади. У зовн. політиці Рос. імперія, разом із Пруссією та Австрією, для яких також характерна політика О.а., остаточно поділила на кінець 18 ст. Річ Посполиту, приєднавши до себе значну частину укр. земель, а крім того, ліквідувала Кримський ханат і захопила його землі (1783).