Візантійська імперія була прямим нащадком Східної Римської імперії. Її жителі називали себе ромеями (римлянами). А імперію Ромейской (Римської).
Найвищого розквіту імперія досягла за правління імператора Юстиніана (VI століття), який намагався відновити Римську імперію в її колишніх кордонах.
Візантійська імперія стала центром поширення християнства у Східній Європі, де утвердилось православ'я.
За тисячу років в імперії змінилося декілька династій. Імперія переживала періоди піднесення та спаду. Але розгром Константинополя хрестоносцями (Четвертий хрестовий похід) У 1204 р завдав імперії страшного удару. Хоча імперія незабаром відновилася, вона вже не змогла протистояти натиску турків-османів. У 1453 р османи захопили Константинополь і тисячолітня імперія припинила існування.
Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.