1)Хун Сюцюань
2)повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850-1864 рр. проти династії Цін.
3) Сегунат змушений був відмовитися від політики самоізоляції, встановити дипломатичні відносини з країною, відкрити для вільної торгівлі та відвідування порти Сімода і Хако-дате.
4) "реставрація Мейдзі"
5) з режимом Імператора
6)Текст Конституції простий, не чіткий і ситуативний, що давало змогу японському уряду трактувати його на власний розсуд залежно від обставин. Японська Конституція поєднувала ліберально-демократичні цінності з абсолютною владою монарха, але також містила оригінальні положення про божественність природи Імператорської влади, що надавало основному закону Японії відтінку теократичності.
Серед демократичних нововведень Конституції було скликання Парламенту для контролю уряду, введення системи міністрів-радників для запобігання монаршому авторитаризму, проголошення незалежності судової влади і визначення базових прав громадян.
Носієм суверенітету Японії і наглядачем, що мав право управління усіма сферами життя країни, проголошувався Імператор Японії. Розпорядження видані ним мали силу закону без ухвали Парламенту. При Імператорі встановлювалися дорадчі органи Таємна Рада та Палата аристократії, члени яких брали участь у вирішенні політичних питань, але знаходилися поза контролем громадян Японії. Управління військом також перебувало у формальній компетенції Імператора, але фактично було незалежним.
7)будь-якими засобами припинити напади на іноземних місіонерів, розправи з китайцями - послідовниками християнського вчення, знищення християнських храмів, залізниць, телеграфних ліній
8)Засновано нову державу, з обранням імператором Хун Сюцюаня. Землю забирали в поміщиків і розподіляли за кількістю їдоків. Зменшення податків з селян і орендної плати, скасовано боргові зобов'язання бідняків, а багатіїв обкладено даниною. Проголошення рівності чоловіків та жінок. Скасовано катування. Запровадження відкритого суду
Объяснение:
Основные направления внешней политики Николая Первого (1825 - 1855 гг.):
- стремление России к продолжению гегемонистской политики в Европе (подавление польского восстания 1830 - 1831 гг.; подавление венгерской революции 1849 г.). Россия - "жандарм Европы".
- расширение геополитического пространства на Кавказе (Русско-иранская война 1826 - 1828 гг.; Кавказская война 1817 - 1864 гг.);
- борьба за разрешение восточного вопроса. Соперничество стран из-за влияния на Балканах и Ближнем Востоке в связи с упадком Османской империи (Русско-турецкая война 1828 - 1829 гг.; Восточная (Крымская) война 1853 - 1856 гг.)
Этапы Крымской войны 1853 - 1856 гг.:
- октябрь 1853 г. - апрель 1854 г. Противник России - Турция. Основные события: военные действия на Дунайском и Кавказском фронтах. Синопское сражение.
- апрель 1854 г. - февраль 1856 г. Противники России - Турция, Франция, Англия, Сардинское королевство. Основные события: нападение союзников на Одессу, Соловецкий монастырь, Аландские острова, Петропавловск-Камчатский. Высадка союзников в Крыму, героическая оборона Севастополя.
Итогом Крымской войны стало заключение Парижского мирного договора (6 марта 1856 г.), который предусматривал возврат России Севастополя в обмен на турецкую крепость Каре; отказ России от протектората над Дунайскими княжествами и передачу земель в устье Дуная Молдавии; объявление Чёрного моря нейтральным, что лишало Россию и Турцию возможности иметь здесь военный флот и береговые укрепления.
Поражение России в Восточной (Крымской) войне сильно подорвало международный авторитет страны.
Кавказская война( 1817-1864 )
