Новгоро́дская земля́ (Новгородчина) — одно из крупнейших исторических территориально-государственных образований на Руси охватывавшее её северо-запад и север. Новгородская земля с центром в Великом Новгороде являлась колыбелью древнерусской государственности под властью династии Рюриковичей и одним из важнейших княжеских престолов эпохи Киевской Руси. В период распада Киевской Руси и в последующие столетия Новгородская земля развивалась как автономное русское государство с республиканскими формами правления под сюзеренитетом великих князей Владимирских (позже — Московских)[1][2]. В период наибольшего развития доходила на север до Белого моря, а на востоке рас за Уральские горы. Имела разветвлённые торговые связи в рамках Ганзейского союза. В XV веке в ходе великокняжеской политики «собирания русских земель», Великий Новгород, с окрестными землями, был полностью присоединён к централизованному Русскому государству. Новгородская земля как административная единица до 1708 года
питання 2
.Під час раннього середньовіччя, Італія пережила падіння Західної Римської імперії та потерпала від численних нападів інших народів, як-от лангобарди та остготи, візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу, надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став загальним і формував наступний хід європейської думки, і заклав основу для сучасного капіталізму. Ці здебільшого незалежні держави виступали головними торговими центрами Європи з Азією та Близьким Сходом, часто насолоджуючись більшою мірою демократії, аніж більші феодальні монархії, що консолідувалися по всій Європі; однак, частина центральної Італії перебувала під владою теократичних папських держав, у той час, як Південна Італія залишалася значною мірою феодальною до XIX століття, частково внаслідок послідовних візантійських, арабських, нормандських, анжуйських, арагонських та інших закордонних завоювань регіону. Епоха Відродження розпочалася в Італії та поширилася на решту Європи, викликаючи поновлений інтерес до гуманізму, науки, географічних відкриттів та мистецтва. Італійська культура процвітала, випускаючи відомих вчених, художників та поліматів. Під час середньовіччя італійські дослідники відкрили нові маршрути до Далекого Сходу та Нового Світу. Тим не менш, комерційна та політична міць Італії значно погіршилися з відкриттям торгових шляхів, що обходили Середземномор'я. Століття суперництва та міжусобиць між італійськими містами-державами, як-от Італійські війни XV—XVI століть, залишили Італію роздробленою, а кілька італійських держав були завойовані й далі розділені багатьма європейськими державами протягом кількох наступних століть.
питання 1
У 1066 році, Вільгельм Завойовник запропонував феодальну систему, за якої для прийняття законодавчих актів необхідно було їх схвалення радою землевласників та духовних сановників. У 1215 році Іоанн Безземельний встановив, що запровадження нових чи скасування старих податків, а також їх розмір обов'язково мали погоджуватись із цією радою, яка згодом перетворилась на парламент.