1. Главное занятие-Земледелие(было Залежное=переложное и подсечно-огневое), также разводили скотину(но это не кочевое скотоводство), бортничество-собирание меда диких пчел, охота, ремесло и торговля.
2. Плуг-однозубая соха, мотыга, серп, топор, бороне-суковатка и заступ, которыми взрыхляли почву. Молотили цепами. Размалывали зерно каменными зернотерками и ручными жерновами.
3. рожь, ячмень, просо, овёс, позже-пшеница. технические ккльтуры6 лён и конопля.
4. кузнечное дело, гончарное, ювелирное искусство, ткачество и прядение.
5. гроза(собственно как почти у всех язычников, верховный бог-бог грома и молнии), что то с дождём было связано(какой то миф про "хляби небесные". не помню. пог.угли), смена времён года.
6. языческими, многобожие
7. на западных(поляки, словаки, чехи), южных (сербы, болгары, хорваты, словенцы) и восточных(русские,украинцы, белорусы).
8. существовало или 12, или 15 восточно-славянских племенных союзов. Некоторые из них: поляне, древляне, северяне, дреговичи, полочане, вятичи, кривичи, уличи, тиверцы. бужане, родимчи, волыняне, ильменские словение.
Германская империя вступила в Первую мировую войну 1 августа 1914 года, объявив войну России. 3 августа Германия объявила войну Франции, а 4 августа — Британская империя.
Поводом для начала войны стало убийство австрийского эрцгерцога Франца Фердинанда сербским студентом. Германская империя поддержала своего союзника Австро-Венгрию и, 1 августа потребовав от России прекратить мобилизацию, объявила последней войну.
Германия принимала активное участие в войне. Немецкие войска воевали на Западном, Восточном, Итальянском и Балканском фронтах. Помимо этого немецкие колониальные войска вели боевые действия в Африке. Германский флот действовал в Северном, Балтийском морях, в Атлантическом, Тихом и Индийском океанах, Германия также вела неограниченную подводную войну. Германия была лидером военно-политического блока Центральных держав.
После поражения Центральных держав в войне по Версальскому мирному договору основной виновницей Первой мировой войны была названа Германия. Также после войны Германия потеряла все колонии, значительную часть территории. Размеры армии и флота были сильно ограничены, на страну была возложена выплата репараций победителям.
Поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795 — зовнішньополітичні акції стосовно Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795.
Три поділи Речі Посполитої
Історичні польські держави
Королівство П'ястів (1025—1385)
Королівство Ягеллонів (1385—1569)
Річ Посполита (1569—1795)
Поділи Речі Посполитої
Королівство Галичини (1772—1918)
Варшавське герцогство (1807—1813)
Королівство Польське (1815–1915)
Краківська республіка (1815—1846)
Велике герцогство Познанське (1815—1848)
Велике Князівство Краківське (1846—1918)
Польська Республіка (1918—1939)
Генеральна губернія (1939—1945)
Польська підпільна держава (1939—1945)
Польська Народна Республіка (1944—1989)
Республіка Польща
За умовами першого поділу у Речі Посполитої було забрано 'я, Куяви, частину Великопольщі, Малопольщу, Галичину, Східну Білорусь. У 1773–92 роках королю Станіславу-Августу Понятовському і прибічникам реформ вдалося здійснити низку істотних змін, які зміцнили державу. Чотирирічний сейм 1788–92 за ініціативою патріотично налаштованих реформаторів ухвалив Конституцію Речі Посполитої Третього травня 1791, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всіх громадян. Консервативні шляхетські кола утворили 1792 Торговицьку конфедерацію й закликали на до російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої, затвердженого сеймом 1793 в Гродно (нині місто в Білорусі): від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, усі українські та білоруські землі. Відповіддю на це стало повстання під проводом військового інженера Тадеуша Косцюшка (1746—1817), в якому взяли участь патріотична шляхта, міщани та частина селян. Російські війська під проводом генерал-аншефа Олександра Суворова жорстоко придушили повстання, а у 1795 році Росія, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила державне існування.
У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього державного утворення, увага акцентувалася на аналізові внутрішніх й зовнішніх чинників розвитку цієї держави в 16–18 ст. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що державний лад Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії, у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських держав, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації Польської державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, інші — зовнішніх чинників, треті — синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних історичних етапах еволюції Польської державності.