ответ: Росія, як і весь світ, вражена важкою епідемією коронавирусу. Більше двохсот тисяч хворих, кілька тисяч вже померло. Багато хто залишився без роботи і будь-яких доходів.
Але схоже, що багатьох людей і правителів країни не менше хвилює інша проблема. Через цю епідемію довелося відкласти парад і урочисті заходи, присвячені 75-річчю «Перемоги Росії у Великій Вітчизняній війні».
Чому для них це так важливо? Чому протягом багатьох років Росія так справно святкує цю перемогу, яку багато хто вважає пірровою? Адже тепер уже добре відомо, що Радянський Союз втратив у Другій світовій війні не менше 27 мільйонів чоловік, а за деякими оцінками і більше 40. Це незрівнянно більше, ніж втрати двох країн, які програли разом узятих. Німеччина, яка вела війну на кілька фронтів, втратила близько 7 мільйонів чоловік, а Японія – близько трьох. Британія та Америка втратили менше півмільйону кожна.
А чи була перемога взагалі? Може бути, ці жертви були необхідні і виправдані перемогою? «Адже нам потрібна одна перемога, ми за ціною не постоїмо». Може, настільки урочисте святкування цієї перемоги потрібно саме тому, що її було завойовано такою страшною ціною?
Тут є одна серйозна проблема. Це не була навіть піррова перемога – цієї перемоги не було взагалі. Ніякої перемоги Росія у Великій Вітчизняній війні не здобула.
Власне, цієї Великої Вітчизняної війни як такої теж не було. Це був лише етап Другої світової війни, штучно виділений з неї радянськими істориками та політиками. Метою цього винаходу було уявити Радянський Союз безневинною жертвою віроломного нападу влітку 1941 року, а не агресором, який разом з нацистською Німеччиною розв’язав війну ще за два роки до цього. Тому, якщо ми дійсно хочемо зрозуміти, хто переміг, а хто програв, ми повинні відійти від радянської історіографії і розглядати Другу світову війну в цілому: з моменту укладення в 1939 році пакту Молотова–Ріббентропа про розподіл Європи і до її закінчення в 1945 році.
І тоді ми неминуче дійдемо висновку, що Росія як країна в цій війні не брала участь, що головним переможцем у війні став комунізм, а стороною, що найбільше програла – російський народ.
Щоб це зрозуміти, важливо визначити, що, на відміну від Першої світової війни, у Другій билися між собою не національності і навіть не нації, а ідеології. До початку Другої світової в світі визначилися дві основні ідеології. З одного боку, була ідея вільного демократичного суспільства, з іншого – ідея тоталітаризму. Перша була реалізована в країнах західної демократії. Національний тоталітаризм, нацизм, став правлячою ідеологією в Німеччині, а інтернаціональний тоталітаризм, комунізм, – у Радянському Союзі.
Я беру первую точку зрения. 1. Большевики были той партией, которая расположила к себе население, но не нужно забывать и о том, что у большивиков никогда не было, среди социалистических партий, постоянных союзников. 2. Партия большевиков, особенно после роспуска учредительного собрания ввязалась в гражданскую войну. Их противниками уже были все. И эссеры, и буржуазия, и те дворяне, которые в большинстве своем представляли белое движение. 3. Хоть большевики и мечтали о мировой революции, как завещал Маркс, однако после гражданской войны установилась лишь одна правящая партия большевиков. Понятно, что позже она стала именоваться как - КПСС, но все же, не забывайте кто создал эту партию. 4. Мир с Германией и вывод России из затянувшейся войны подписали опять же большевики. Ленин настоял на мире - а он большевик.
Государство енисейских кыргызов16 май 2014 / Категория: О Кыргызстане / История / Кыргызы в VI-XII векахПросмотров: 27 919 Комментариев: 0 Напечатать
Раннесредневековое население Енисея в греческих источниках именовалось «херкис», «хирхиз», в арабских и персидских — «сяцзасы», «цзилицзисы», в древнетюркских и уйгурских, а также в согдийских текстах — «кыргыз». Последний термин был точной передачей самоназвания народа.
Переселение кыргызов на Енисей. Распри между родоначальниками гуннов за власть вынудили Чжичжи-хана бежать в Минусинскую котловину реки Енисей. Некоторые ученые полагают, что вместе с его племенами в середине I века до н. э. часть кыргызов попала на новую родину. Другие считают, что переселение кыргызов на Енисей произошло по другим причинам и в другое время.
Общественное устройство. Государство древних енисейских киргизов переживало в III—IV веках стадию разложения первобытнообщинного строя и формирования классового общества. Основу его составляли свободные земледельцы и скотоводы. Во главе общества стояла знать — богатые и знатные родоначальники, которые решали важнейшие вопросы взаимоотношений с другими родами и племенами, а также жизни и быта членов общества. Рабы, не имеющие никаких прав, составляли отдельную группу.
Енисейские кыргызы, как отмечалось в китайских источниках, были европеоидами с «рыжими волосами, с румяным лицом и голубыми глазами». Они жили большими патриархальными семьями. Многоженство было обычным явлением, как и калым за невесту, который иногда достигал очень больших, до тысячи голов скота, размеров. Знать носила высокие войлочные белые колпаки с загнутыми вверх полями. Эта древняя этнографическая особенность сохранилась на Тянь-Шане до сих пор в традиции носить белые колпаки. Иносказательное самоназвание кыргызов в эпосе «Манас» «ак-калпактуу», то есть «белоколпачные».
Занятия кыргызов, быт, обряды и обычаи. Основными видами занятий енисейских кыргызов были земледелие и скотоводство. В горных и лесных районах развивалась охота. Охотники добывали пушнину и мускус (ароматное вещество из особых желез кабарги, бобра, ондатры и др. животных). Земледельцы жили в поселениях, строили деревянные шестиугольные конусовидные жилища, скотоводы и охотники жили в юртах.
Кыргызы сжигали покойных, а пепел хоронили. Для знати над могилой сооружали большие насыпи, окруженные вкопанными вертикально каменными стелами, которые назывались «чаа-тас», то есть «камень войны». Под их насыпью иногда сооружали тайники, где прятали сокровища. Родоначальники и другие знатные люди устраивали огромные родовые усыпальницы, иногда в них хоронили до ста сородичей. Согласно языческим установкам кыргызской религии, верховными божествами, как и у других тюркских народов, считалась божественная супружеская чета Тенгри и Умай. Наиболее достоверно верования кыргызов в VIII в. описал персидский историк Гарднзи: «Кыргызы, подобно индусам, сжигают мертвых и говорят: «Огонь — самая чистая вещь; все, что попадает в огонь, очищается; так и мертвого огонь очищает от грязи и грехов». Прах умерших помещали в мешочки и прятали среди их одежды. Из одежды умершего делали похожую на него “куклу”. Вместо лица для нее иногда использовались расписанные яркими красками посмертные маски, которые кыргызы делали из гипса.
Собственная письменность у кыргызов появилась в VII в. Грамотность народа, по всей вероятности, была высокой: на Енисее и в Туве найдено свыше 120 памятников древнекыргызской письменности.
5Популярные новостиКатегория: ОбразованиеЧитать полностю →Образование кыргызов в VI—XVIII векахКараханидский период как апогей тюркской цивилизации был периодом, когда наука и образование стояли у истоков формирования двух глубоко взаимосвязанных культурных цивилизаций — оседлойКатегория: Территория, география и административное делениеЧитать полностю →Территория кыргызов с древнейших времен до VI векаСакские племена делились на три части. В южных районах Кыргызстана жили саки-хаумаварга — саки, «почитающие хауму» (священное растение), в его северных районах — саки-тиграхауда — саки, носящиеКатегория: НаселениеЧитать полностю →Население Кыргызстана с древнейших времен до VI векаПервые достоверные следы человека на территории Кыргызстана относятся к палеолиту — древнекаменному веку (800-100 тыс. лет до н. э.). Древнейшая стоянка — Он-Арча, ее возраст составляет 800 тыс. лет.КомментарииНАПИСАТЬ КОММЕНТАРИЙГлавнаяО 5
Але схоже, що багатьох людей і правителів країни не менше хвилює інша проблема. Через цю епідемію довелося відкласти парад і урочисті заходи, присвячені 75-річчю «Перемоги Росії у Великій Вітчизняній війні».
Чому для них це так важливо? Чому протягом багатьох років Росія так справно святкує цю перемогу, яку багато хто вважає пірровою? Адже тепер уже добре відомо, що Радянський Союз втратив у Другій світовій війні не менше 27 мільйонів чоловік, а за деякими оцінками і більше 40. Це незрівнянно більше, ніж втрати двох країн, які програли разом узятих. Німеччина, яка вела війну на кілька фронтів, втратила близько 7 мільйонів чоловік, а Японія – близько трьох. Британія та Америка втратили менше півмільйону кожна.
А чи була перемога взагалі?
Може бути, ці жертви були необхідні і виправдані перемогою? «Адже нам потрібна одна перемога, ми за ціною не постоїмо». Може, настільки урочисте святкування цієї перемоги потрібно саме тому, що її було завойовано такою страшною ціною?
Тут є одна серйозна проблема. Це не була навіть піррова перемога – цієї перемоги не було взагалі. Ніякої перемоги Росія у Великій Вітчизняній війні не здобула.
Власне, цієї Великої Вітчизняної війни як такої теж не було. Це був лише етап Другої світової війни, штучно виділений з неї радянськими істориками та політиками. Метою цього винаходу було уявити Радянський Союз безневинною жертвою віроломного нападу влітку 1941 року, а не агресором, який разом з нацистською Німеччиною розв’язав війну ще за два роки до цього. Тому, якщо ми дійсно хочемо зрозуміти, хто переміг, а хто програв, ми повинні відійти від радянської історіографії і розглядати Другу світову війну в цілому: з моменту укладення в 1939 році пакту Молотова–Ріббентропа про розподіл Європи і до її закінчення в 1945 році.
І тоді ми неминуче дійдемо висновку, що Росія як країна в цій війні не брала участь, що головним переможцем у війні став комунізм, а стороною, що найбільше програла – російський народ.
Щоб це зрозуміти, важливо визначити, що, на відміну від Першої світової війни, у Другій билися між собою не національності і навіть не нації, а ідеології. До початку Другої світової в світі визначилися дві основні ідеології. З одного боку, була ідея вільного демократичного суспільства, з іншого – ідея тоталітаризму. Перша була реалізована в країнах західної демократії. Національний тоталітаризм, нацизм, став правлячою ідеологією в Німеччині, а інтернаціональний тоталітаризм, комунізм, – у Радянському Союзі.