Відповідь:
наприкінці 1 століття нашої ери
Ве́ле́с[1], Во́лос (Ве́лес[2][3][4], Веле́с[5][6][7], др.-рус. Велесъ, Волосъ) — божество в древнерусском языческом пантеоне, «скотий бог», покровитель сказителей и поэзии.
Согласно теории «основного мифа» — одно из центральных божеств в славянской мифологии, Змей — антагонист Громовержца Перуна.
Л. Нидерле, А. Л. Погодин, В. Й. Мансикка, М. Фасмер[8] и Л. С. Клейн отделяют Велеса от Волоса. По мнению Г. Ловмянского, «Велес, скорее всего, был русским демоном, не имеющим ничего общего, кроме некой схожести в имени, со скотьим богом Волосом»[9]. Этимология имени Велес точно не выяснена. М. Фасмер предполагал связь Велес с велий (великий) по той же модели, что белёсый ← белый. Ю. В. Подлипчук считает, что бога Велеса, в отличие от Волоса, вовсе не существовало, поскольку немногочисленные примеры употребления этого слова в древнерусских источниках гораздо лучше могут быть поняты исходя из семантики слова «великий»
Відповідь:
Процес прийняття християнства у Римській імперії — суспільний процес, який характеризується прийняттям християнства як державної релігії у Римі, а також дозволом християнам сповідувати своє віровчення.
Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організаційної форми найперше в містах східної частини Імперії — в Малій Азії, Сирії, Єгипті а звідти — поширилося на Захід. Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські громади великих міст Сходу. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос.
Наприкінці І ст. н. е. християнські громади існували вже у всіх великих містах античного світу — Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах. За римськими законами, «секта християн» належала до нелегальних союзів, тому збори християн проходили лише в таємних місцях.
Християнське вчення швидко поширилось по території Римської імперії. Такий успіх, можна пояснити тим, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи. З 2 пол. ІІ ст. серед християн переважають середні верстви населення. Притік багатих в общини відтісняв бідних.
З часом змінюється організація громад. З'являються постійні посадові особи — диякони і т. д. У ІІІ ст. в ряди християн вступають великі власники. Християнство аристократизується.
Пояснення:
Я думаю що пуде правельно