ответ:5 червня 1806 року Імператорським указом Олександрівськ отримав статус повітового міста Катеринославської губернії.
У 1811 р. Олександрівську було герб.
На околицях міста існували поселення переселенців з Німеччини, які прибували на за Катерини ІІ з 1787 року. Так, на північний захід від міста Олександрівська раніше існувало село Вознесенка (сучасна територія м. Запоріжжя), а також низка німецьких менонітських колоній Хортицької волості (Кічкас (Ейнлаге), колонія Хортиця, Розенталь, Шенвізе тощо).
У 1873 році завдяки проведенню через місто залізничної лінії Москва — Севастополь, Олександрівськ перетворюється в один з великих транзитних пунктів по перевезенню вантажів, у першу чергу хліба. До нього направлялись потоки вантажів з навколишніх населених пунктів, для того щоб далі перевезти їх вже залізницею. Активізувався розвиток промисловості. Завдяки появі з середини 19 ст. у краї нових промислових підприємств Олександрівськ поступово стає одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування.
У 1880 р. відкрився завод Я. Бадовського, у 1887 р. — Леппа і Вальмана, у 1890 р. — створюється Олександрівська машинобудівна компанія, у 1891 р. розпочав роботу завод О. Циглера, у 1894 р. — І. Кацена.
Подальший поштовх для розвитку промисловості дало місту спорудження у 1902 році залізниці, що поєднала місто з Криворізьким та Донецьким басейнами. Станом на 1897 р. в Олександрівську проживало майже 19 тис. чоловік, а напередодні першої світової війни населення міста досягло вже 63,6 тисяч чоловік. За даними перепису 1897 р. в місті мешкали 18849 чоловік, у тому числі українці — 8 101, євреї — 5 248, росіяни — 4 667[6]. На початку XX ст. у місті було 8 тис. будинків, 95 вулиць, 7 з яких були забруковані.
У 1893–1904 роках в Олександрівську було побудовано водогін від річки Мокрої Московки до центру. На 1910 рік довжина водогону досягла 14 кілометрів. Вода подавалася до будинків заможних городян у центрі Олександрівська. У 1910 р. побудована електростанція. У місті діяли 20 початкових загальноосвітніх шкіл, 5 реальних та 5 коммерційних училищ, 2 чоловічі та жіноча класичні гімназії.
У 1905 році, Олександрівськ, як і багато інших міст Російської імперії, став центром робітничих страйків, які 11-14 грудня переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михаїла Архангела.Події Української революції (весна — осінь 1917 року) знайшли відображення і в Олександрівську. У Запорізькому краї активно діяли українські національні партії, у першу чергу УСДРП та УПСР, активізувалася діяльність товариства «Просвіта». Після оприлюднення 7 листопада 1917 року III Універсалу Центральної Ради, 22 листопада 1917 Олександрівська рада рішенням більшості своїх голосів (147 проти 95) прийняла рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку, де місто увійшло до адміністративно-територіальної одиниці Січ.
Натомість місцеві більшовики не погодилися з рішенням Ради і почали збройне захоплення влади у місті. Бої між військами Центральної Ради та більшовиками тривали в Олександрівську з 12 по 15 грудня і завершились перемогою військ Центральної Ради. На боці місцевих більшовиків виступили більшовицькі загони під командування Анисимова, на боці української влади — частини 48-го донського козачого полку, кавалерийські ескадрони кримських татар.
Однак вже у січні 1918 місто було взято анархістами за підтримки загонів балтійських матросів, червоногвардійців з Москви, Петрограда та Катеринослава.[7] На чолі «революційного комітету» в Олександрівську стали Маруся Нікіфорова і Нестор Махно[8]. Більшовики розпочали політику, спрямовану на докорінну зміну існуючих соціально-економічних відносин. Розпочалася конфіскація великих та середніх промислових підприємств. Так 21 січня 1918 року було конфісковано завод ДЕКА. Розпочалися конфіскації, контрибуції, реквізиції майна, будинків промисловців, купців, домовласників.
Невдовзі після укладання Берестейського миру 18 квітня 1918 року місто було відвойовано силами Запорізького корпусу Армії УНР за підтримки німецьких загонів.
У листопаді 1918 року в результаті антигетьманського повстання влада у місті перейшла до Директорії. До міста увійшли частини Катеринославського республіканського коша під командуванням М. Горобця. Однак уже в грудні 1918 було остаточно втрачено Українською державою під натиском більшовицьких сил.
19 вересня 1920 року містом заволоділи білогвардійські війська під командуванням Врангеля, проте вже в жовтні 1920 більшовики остаточно встановили в Олександрівську радянську владу
Изменение в расстановке сил в европе в 50 – 60 гг. 19 в. от крымской до франко- войны. два основных изменения: 1. потеря россией статуса первоклассной державы, резкое сокращение влияния россии в европе.2. стремительное вхождение германии в число грандов мировой политики.к 1850 россия считалась № 1 в европе: победа над наполеоном; после смерти а2, николай1 принял сс для поддержания мира в европе, но, в отличие от а2, николай1 предпочитал политику вмешательства в дела других стран, был крутым: видя притязания пруссии на роль гегемона в германских землях, он вынудил пруссаков подписать отказ от притязаний под угрозой интервенции; 1849 год николай подавил венгерское восстание и спас от развала австро-венгрию.к 1852 году (к началу крымской войны) всем казалось, что россия мощнее всех. но был резкий отрыв запада от россии в развитии техники и . революция в военном деле: винтовка, паровой флот, тысячи километров ж/д на западе.начало 50 гг – н1 решает осуществить одну из целей внешней политики: включить в состав российской империи все православные народы (и их земли, разумеется), для этого – выйти из чёрного моря, захватить пролив, вытеснить турцию из восточной европы.на были интересы у австрии и . н1 рассчитывал договориться с , что касается австрии - он её спас от развала =» надеялся, что это будет очередная -турецкая война. но: австрия занимает позицию враждебного нейтралитета, а была против россии. + франция тоже выступила против н1, хотя на у неё интересов не было. наполеон3 был обижен н1: н1 не признал нап3 и угрожал его династии + у нап3 были внутриполитические проблемы + сардиния вступила в войну (сардиния - итальянское государство).войну россия проиграла чисто технически. р не сумела перерезать пути снабжения -французской армии. к кончине н1 (февраль 1855) ходили слухи, что он отравился от горя.1000000 - армия. 70000 - экспедиционный корпус и французов.парижский мир 56 года: россия не имела право иметь вмф на чёрном море и иметь там военные базы. это отбросили россию к временам екатерины2.возвышение германии. преодоление раздробленности. отто фон бисмарк.до войны с наполеоном (14 октября 1806 года наполеон разгромил пруссию) на территории германии было около 360 государств. нап создал рейнский союз, нап - протектор. из другой части государств - вестфальское королевство (его брат жером - король). из бывших польских земель пруссии - варшавское королевство.венский конгресс - 38 германских государств и 4 вольных города. после разгрома нап на первом плане - пруссия. пруссии отдаётся вестфалия, саксония, рейнская область =» пруссия стала самым большим германским государством. 1862 - бисмарк стал канцлером пруссии: хотел объединить германию «железом и кровью».австрия тоже претендовала на то, чтобы быть центром объединения =» австро- война в 1866 году; австрия терпит поражение. все германские государства (кроме четырёх) северогерманский союз, где пруссия играла ведущую роль: глава союза - король (он и военный главком), за спиной которого - бисмарк.франко- война.пруссия хотела взять баварию, баден, вьюртенберг и гессе (эти государства не вошли в союз).необходимость завершения процесса объединения. нап3 препятствовал вхождению государств в союз с пруссией. нап3 поддерживал сепаратизм, он использовал аграрность этих государств: они были мало заинтересованы в создании общегерманского государства; нап3 играл и на религиозном факторе, так как население этих 4-х государств было католическим и не симпатизировало протестантской пруссии.у руля объединения германии - военные, которые хотели ещё и отторжения от франции эльзаса и лотарингии.франция хотела: 1. помешать объединению германии. 2. маленькая победоносная война.2 сентября 1870 года - седанская катастрофа. французы проиграли. во франции произошла революция, бонапартистский режим был сверженаполеон пруссия продолжила войну из желания отнять э и л. результаты войны: 1871 год - в оккупированном войсками версале вильгельм1 стал императором (2 рейх), германия стала сильнейшим государством в европе. франция должна была выплатить контрибуции - 5000 000 франков. укрепилась непримиримая вражда между французами и немцами, которая, во многом, послужила причиной 1мв и 2мв.
Современная научная концепция фашизма определяет его как наиболее радикальную форму тоталитарной диктатуры. вся полнота власти в руках партийно-государственной бюрократии во главе с всевластным фюрером. она осуществляла господство над всеми социальными слоями общества. разумеется, фашистский режим активно защищал интересы наиболее могущественных групп - корпоративной буржуазии и юнкерства. он сохранял широкую массовую базу, используя методы социального патернализма. но в то же время он беспощадно подавлял все попытки сопротивления, все проявления инакомыслия, подчинял все общество строгой регламентации и тотальному контролю. в этом смысле германский нацизм стал единственной в западной европе классической, наиболее полной формой тоталитарной диктатуры. даже наиболее близкий к этой классической модели итальянский фашизм все же не достигал такой полноты господства фашистской власти, такого абсолютного контроля над мыслями и действиями рядовых граждан. тем более отличались от гитлеровской модели варианты так называемой иберийской модели фашизма. в международных отношениях фашизму присуща агрессивная захватническая политика.
ответ:5 червня 1806 року Імператорським указом Олександрівськ отримав статус повітового міста Катеринославської губернії.
У 1811 р. Олександрівську було герб.
На околицях міста існували поселення переселенців з Німеччини, які прибували на за Катерини ІІ з 1787 року. Так, на північний захід від міста Олександрівська раніше існувало село Вознесенка (сучасна територія м. Запоріжжя), а також низка німецьких менонітських колоній Хортицької волості (Кічкас (Ейнлаге), колонія Хортиця, Розенталь, Шенвізе тощо).
У 1873 році завдяки проведенню через місто залізничної лінії Москва — Севастополь, Олександрівськ перетворюється в один з великих транзитних пунктів по перевезенню вантажів, у першу чергу хліба. До нього направлялись потоки вантажів з навколишніх населених пунктів, для того щоб далі перевезти їх вже залізницею. Активізувався розвиток промисловості. Завдяки появі з середини 19 ст. у краї нових промислових підприємств Олександрівськ поступово стає одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування.
У 1880 р. відкрився завод Я. Бадовського, у 1887 р. — Леппа і Вальмана, у 1890 р. — створюється Олександрівська машинобудівна компанія, у 1891 р. розпочав роботу завод О. Циглера, у 1894 р. — І. Кацена.
Подальший поштовх для розвитку промисловості дало місту спорудження у 1902 році залізниці, що поєднала місто з Криворізьким та Донецьким басейнами. Станом на 1897 р. в Олександрівську проживало майже 19 тис. чоловік, а напередодні першої світової війни населення міста досягло вже 63,6 тисяч чоловік. За даними перепису 1897 р. в місті мешкали 18849 чоловік, у тому числі українці — 8 101, євреї — 5 248, росіяни — 4 667[6]. На початку XX ст. у місті було 8 тис. будинків, 95 вулиць, 7 з яких були забруковані.
У 1893–1904 роках в Олександрівську було побудовано водогін від річки Мокрої Московки до центру. На 1910 рік довжина водогону досягла 14 кілометрів. Вода подавалася до будинків заможних городян у центрі Олександрівська. У 1910 р. побудована електростанція. У місті діяли 20 початкових загальноосвітніх шкіл, 5 реальних та 5 коммерційних училищ, 2 чоловічі та жіноча класичні гімназії.
У 1905 році, Олександрівськ, як і багато інших міст Російської імперії, став центром робітничих страйків, які 11-14 грудня переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михаїла Архангела.Події Української революції (весна — осінь 1917 року) знайшли відображення і в Олександрівську. У Запорізькому краї активно діяли українські національні партії, у першу чергу УСДРП та УПСР, активізувалася діяльність товариства «Просвіта». Після оприлюднення 7 листопада 1917 року III Універсалу Центральної Ради, 22 листопада 1917 Олександрівська рада рішенням більшості своїх голосів (147 проти 95) прийняла рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку, де місто увійшло до адміністративно-територіальної одиниці Січ.
Натомість місцеві більшовики не погодилися з рішенням Ради і почали збройне захоплення влади у місті. Бої між військами Центральної Ради та більшовиками тривали в Олександрівську з 12 по 15 грудня і завершились перемогою військ Центральної Ради. На боці місцевих більшовиків виступили більшовицькі загони під командування Анисимова, на боці української влади — частини 48-го донського козачого полку, кавалерийські ескадрони кримських татар.
Однак вже у січні 1918 місто було взято анархістами за підтримки загонів балтійських матросів, червоногвардійців з Москви, Петрограда та Катеринослава.[7] На чолі «революційного комітету» в Олександрівську стали Маруся Нікіфорова і Нестор Махно[8]. Більшовики розпочали політику, спрямовану на докорінну зміну існуючих соціально-економічних відносин. Розпочалася конфіскація великих та середніх промислових підприємств. Так 21 січня 1918 року було конфісковано завод ДЕКА. Розпочалися конфіскації, контрибуції, реквізиції майна, будинків промисловців, купців, домовласників.
Невдовзі після укладання Берестейського миру 18 квітня 1918 року місто було відвойовано силами Запорізького корпусу Армії УНР за підтримки німецьких загонів.
У листопаді 1918 року в результаті антигетьманського повстання влада у місті перейшла до Директорії. До міста увійшли частини Катеринославського республіканського коша під командуванням М. Горобця. Однак уже в грудні 1918 було остаточно втрачено Українською державою під натиском більшовицьких сил.
19 вересня 1920 року містом заволоділи білогвардійські війська під командуванням Врангеля, проте вже в жовтні 1920 більшовики остаточно встановили в Олександрівську радянську владу
Объяснение: