Объяснение:
1. Киевское княжение Всеволода Ольговича Черниговского (1139–46) открыло эпоху практически не прекращавшейся борьбы за Киев, что вело к постепенной деградации политической роли общерусской столицы. Вся сложная система междукняжеских отношений, которую Всеволод Ольгович выстроил путём военного давления и политических компромиссов, рухнула после его смерти. Запланированная Всеволодом передача Киева своим братьям – сначала Игорю, а затем Святославу Ольговичам, несмотря на крестоцеловальную присягу киевлян и старшего из Мстиславичей – Изяслава, не состоялась.
2.В астраханском княжестве были сильные бояре. Поскольку у них были покровители в Москве
3 Галицко-Волынское княжество, самое крупное из всех Русских княжеств в средние века. Располагалось в юго-западной части общего Древнерусского государства, между Карпатскими горами, Днепром и Черным морем. ... Земли Галицко-Волынского княжества находились в долинах рек Дунай, Днестр, Западный Буг, Сан.
4.Галицко-Волынское княжество было одним из самых больших княжеств периода распада Киевской Руси. В его состав входили галицкие, перемышльские, звенигородские, теребовлянские, волынские, луцкие, белзкие, полесские и холмские земли, а также территории современных Подляшья, Подолья, отчасти Закарпатья и Молдавии.
Объяснение:
Основні етапи становлення Османської імперії можна умовно розділити на наступні періоди:
1. Заснування і ранні роки (1299-1453): Осман І, засновник династії Османів, почав розширювати свої володіння в Малій Азії (сучасна Туреччина). Під його наступниками, такими як Орхан І, Мурад І і Баязид І, Османська держава значно зростала, покорюючи території, включаючи Балкани.
2. Розквіт імперії (1453-1566): Визначальним моментом було захоплення Константинополя (1453), що призвело до закріплення Османської імперії як головної сили в регіоні. Під час правління султанів, таких як Сулейман I Величний (також відомий як Сулейман Чудотворець), імперія досягла свого найбільшого розквіту, охоплюючи значну частину Східної Європи, Близького Сходу та Північної Африки.
3. Занепад і реформи (1566-1918): З поступом часу Османська імперія стикалася зі складними викликами, такими як втрата територій, втручання європейських держав та внутрішні конфлікти. Століттями імперія проводила реформи під впливом западних моделей, таких як Танзимат (реформи середини 19 століття), але зазнавала дальшого занепаду.
4. Остаточний розпад (1918-1922): Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні та втрати багатьох територій у рамках Міжнародного договору Севрської, держава остаточно розпалася.