На межі 19 і 20 століть соціально-економічний розвиток передових країн світу відбувався під впливом ряду ключових тенденцій. Ось кілька основних з них:
Індустріалізація: Промислова революція, яка почалася наприкінці 18 століття, продовжувала впливати на передові країни світу на початку 20 століття. Механізація виробництва, розвиток фабрик і фабричної системи стали важливими економічними факторами. Це призвело до зростання виробництва і підвищення рівня життя, а також до зміни структури праці, коли все більше людей переходили з сільського господарства в промисловий сектор.
Глобалізація торгівлі і фінансів: Зростання торговельних зв'язків між країнами стало однією з основних тенденцій цього періоду. Колоніальні імперії збільшили свої колонії та зовнішню торгівлю, а технологічні досягнення забезпечили швидку комунікацію та зручний транспорт. В результаті країни стали все більше залежними від зовнішньої торгівлі і міжнародних фінансових відносин.
Розвиток нових технологій: Зростання використання нових технологій, таких як електрика, телефонія, автомобілі, радіо та наступні прориви в наукових дослідженнях, сприяли прискоренню соціально-економічного розвитку. Це привело до підвищення продуктивності праці, нових галузей промисловості та зміни у житті людей.
Політичні зміни: Передові країни світу також відзначалися політичними змінами на цьому періоді. Багато з них переживали перехід від монархічних або імперських форм правління до конституційних монархій, республік або демократій. Це сприяло політичній стабільності, правовій державі та зміцненню громадянських прав і свобод.
Соціальні зміни: Вплив індустріалізації, зміни виробництва та розширення міст спричинили значні соціальні зміни. Змінювалася структура суспільства, зростала роль середнього класу, змінювалися гендерні ролі, поширювалися освіта та ідеї про права людини.
Ці тенденції сприяли розвитку передових країн світу на межі 19 і 20 століть, створюючи основу для подальшого соціально-економічного прогресу та формування сучасного світу.
От архитектуры Древнего Египтасохранилось мало дворцовых построек (обычно они воздвигались из непрочных материалов). Зато сохранились пирамиды, мастабы (усыпальницы трапециевидной формы, сооружавшиеся для египетских вельмож, а не фараонов) и скальные гробницы.
Наиболее крупные храмы стали воздвигаться в период Нового царства. Особенно замечательны фиванские храмы – Луксорский и Карнакский – с огромными залами и открытыми колонными дворами. Стены храмов были покрыты раскрашенными рельефами и иероглифическими надписями.
В древнеегипетском скульптурном искусстве заметно стремление к монументальности. Нередки грандиозные статуи, достигающие 20 метров в высоту, высеченные из скал. Таким колоссом является в первую очередь Большой Сфинкс (статуя льва с человеческой головой, символизирующая могущество и мудрость фараона), и столь же гигантские статуи Рамзеса II.
В скульптуре и живописи Древнего Египта очень часто чувствуется условность. Особенно проявляется она в изображении человеческой фигуры на плоскости (на рельефах и в живописи). Лицо изображалось в строгом профиле, но при этом глаз был повернут en face. При изображении в профиль груди полностью давались очертания обоих плеч, хотя при подобном повороте фигуры одно из них должно было быть скрыто. Египетский художник, следуя вековым традициям, стремился изображать то, что существует на самом деле, а не то, что он видел, рассматривая модель с той или иной стороны, когда многое ускользает из поля зрения. При желании египетские художники могли идеально точно передать вид натуры и в профиль и en face, но решались на это очень редко, ибо были связаны традицией. Особенно сильна была зависимость скульптора или живописца от установленных норм при изображении высокопоставленных лиц. Фараонов и вельмож приходилось изображать в величественной и неподвижной позе, с застывшей стандартной улыбкой на лице. Художники избегали отмечать у них какие-либо физические недостатки, иногда придавали им чрезмерно большой рост. Естественнее изображались в древнеегипетском искусстве простые люди (пастухи, земледельцы) и чужеземцы. Полная свобода предоставлялась художнику при изображении фауны. Изумительно точно и ярко показаны дикая кошка, гуси, утки и т. д. Значительная ломка художественных традиций произошла в тель-эль-амарнском искусстве, т. е. во времена фараона-реформатора Аменхотепа IV (Эхнатона). И сам он, и его жена, и дочери, не говоря о других персонажах, изображаются натуралистически, причем недостатки даже подчеркивают
Большого развития достигли в Египте музыка и танцы. Существовали духовые инструменты (флейты), ударные (систры, кастаньеты) и струнные (арфы, лютни и пр.). Танцовщицы иногда разыгрывали целые сложные пантомимы, изображая фараона и побежденного врага или травы, которые клонятся от дуновения ветерка. В храмах ставились религиозные драмы (мистерии), в которых представлялись смерть и воскресение Осириса. Это были зачатки театра, который получил полное развитие уже в античном мире.
Достижения древнеегипетской культуры и искусства Египта заметно повлияли на потомков и (в значительной мере через греков) дошли до нас. Геродот вполне справедливо считал египтян учителями геометрии. Многие художественные сюжеты в видоизмененной форме перешли от египтян к другим народам. Образ сфинкса стал классическим в европейском искусстве. Подлинные египетские обелиски возвышаются в Риме и Париже. Сфинксы из красного гранита, привезенные из Египта (они относятся к XV в. до н. э.), украшают набережную Невы в Петербурге.
Искусство Древнего Египта было тесно связано с религией и мифологией. Все произведения искусства создавали по строгим правилам – канонам. В честь богов воздвигали грандиозные храмы. В скульптуре и живописи их изображали как в человеческом облике (солнечный бог Амон-Ра, властитель загробного мира Осирис и его супруга Исида – богиня любви и материнства, богиня справедливости и космического порядка Маат и др.), так и в виде животных или людей с головами животных (Хор – в образе сокола; бог мудрости, правосудия и письменности is
На межі 19 і 20 століть соціально-економічний розвиток передових країн світу відбувався під впливом ряду ключових тенденцій. Ось кілька основних з них:
Індустріалізація: Промислова революція, яка почалася наприкінці 18 століття, продовжувала впливати на передові країни світу на початку 20 століття. Механізація виробництва, розвиток фабрик і фабричної системи стали важливими економічними факторами. Це призвело до зростання виробництва і підвищення рівня життя, а також до зміни структури праці, коли все більше людей переходили з сільського господарства в промисловий сектор.
Глобалізація торгівлі і фінансів: Зростання торговельних зв'язків між країнами стало однією з основних тенденцій цього періоду. Колоніальні імперії збільшили свої колонії та зовнішню торгівлю, а технологічні досягнення забезпечили швидку комунікацію та зручний транспорт. В результаті країни стали все більше залежними від зовнішньої торгівлі і міжнародних фінансових відносин.
Розвиток нових технологій: Зростання використання нових технологій, таких як електрика, телефонія, автомобілі, радіо та наступні прориви в наукових дослідженнях, сприяли прискоренню соціально-економічного розвитку. Це привело до підвищення продуктивності праці, нових галузей промисловості та зміни у житті людей.
Політичні зміни: Передові країни світу також відзначалися політичними змінами на цьому періоді. Багато з них переживали перехід від монархічних або імперських форм правління до конституційних монархій, республік або демократій. Це сприяло політичній стабільності, правовій державі та зміцненню громадянських прав і свобод.
Соціальні зміни: Вплив індустріалізації, зміни виробництва та розширення міст спричинили значні соціальні зміни. Змінювалася структура суспільства, зростала роль середнього класу, змінювалися гендерні ролі, поширювалися освіта та ідеї про права людини.
Ці тенденції сприяли розвитку передових країн світу на межі 19 і 20 століть, створюючи основу для подальшого соціально-економічного прогресу та формування сучасного світу.
Объяснение: