В 553 либо 554 году после разгрома жужаней тюрками в столицу Тюркского каганата прибыло иранское посольство, преследовавшее цель заключения военного союза против государства эфталитов — врага Ирана и бывшего союзника Жужаньского каганата. Для тюрков перспектива союза открывала возможность закрепиться в Средней Азии и взять под свой контроль Великий шёлковый путь. Договор был скреплён браком шахиншаха Хосрова I Ануширвана с дочерью Истеми (от этого брака родился будущий шахиншах Ормизд IV).
По поручению Мукан-кагана Истеми во главе большой армии выступил на запад весной 554 года. Не встречая по пути серьёзного сопротивления, ябгу к 555 году дошёл до Аральского моря. По пути им были подчинены усуни, нушиби, дулу[5], а также подвластные эфталитам Хотан, княжества Семиречья[6] и Хорезм. Эфталиты были не в состоянии отреагировать на эти события из-за войны в Индии.
Истеми, зная о занятости Хосрова I Ануширвана боевыми действиями с византийцами, также не стал в одиночку атаковать эфталитов, обратив внимание на север, где в 556 году подчинил абаров[7] и наткнулся на сопротивление хионитов, вар, огоров и, возможно, примкнувшей к ним части жужаней. Война с ними тянулась до 558 года, когда тюркам удалось изгнать остатки разбитых племён за Урал (там беглецы стали известны как авары). Подойдя к берегам Волги, тюрки не стали форсировать реку, а вернулись назад. К этому времени (в 557 году) Иран заключил перемирие с Византией и был готов вместе с тюрками начать войну с эфталитами.
Объяснение:
ітопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки — козацький літопис 2-ї половини XVII — початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Граб'янкою.
Літопис Граб'янки — одна з найвидатніших пам'яток української історіографічної прози кінця XVII — початку XVIII століття. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України і яка надто далека від традиційної літописної форми.
Відповідно до свого завдання — звеличення Богдана Хмельницького і його доби — Граб'янка написав твір складною, стилізованою під церковнослов'янську українською книжною мовою того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти високого, патетичного стилю розповіді, в яку все ж проникли народнорозмовні елементи.
Твір Граб'янки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Граб'янка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 року, довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Ве іана Коховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 років; а особливо поемою поляка Самуеля Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 року. Крім того, Граб'янка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльського, Мацея Стрийковського, Алессандро Ґваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало.
«Літопис Григорія Граб'янки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.