Серед бейліків Коптського султанату було кілька досить великих за розмірами. Але зародком нової могутньої держави став невеликий Османський бейлік. Коли в 1299 р. певдоволені піддані вигнали з Коні останнього сельджуцького султана, Осман позбув влади свого сюзерена. Із того часу офіційно фіксується утворення Османської держави. Свою назву вона отримала від імені Османа. Від нього ж походить і найменування нового тюркського народу — турків-османів.
Шляхом завоювань Осман розширив свої володіння, однак був змушений сплачувати невелику данину монголам. Тільки його син і спадкоємець Орхан (1326-1362) здобув цілковиту незалежність від монголів і провів ряд реформ. Передусім він наказав карбувати власну срібну монету - акче (1,2 г срібла), завершив формування централізованого державного апарату на чолі з великим візиром (першим міністром). Себе Орхан титулував султаном. Він створив особисту султанську гвардію — яничарів - піше вііісько. яке перебувало на державному утриманні. Яничарами ставали хлопчики-християни, яких зазвичай силоміць відбирали від батьків. Діти вивчали турецьку мову та приймали іслам. Яничарам забороняли одружуватися. Вони були озброєні списами, шаблями, кинджалами. Командира яничари обирали собі самі й називали його ага. Це була мужня людина, яка пройшла всі яничарські посади, починаючи з найнижчої. Саме ага мав честь роззувати султана, коли той заходив у мечеть. В одному з приміщень воїнів-яничарів стояв навіть троп для султана, адже вони вважалися його надійним добірним військом.
Наприкінці XIV ст. доволі помітну роль на міжнародній арені розпочав відігравати Тевтонський орден на Балтійському узбережжі, який становив загрозу існуванню Литви та Польщі. Литва, яка ставала дедалі слабшою через міжусобні конфлікти всередині країни та експансію на південному сході, все менше була здатна чинити опір силам ордену. А швидке зростання могутності Московського князівства на північному сході тільки погіршувало ситуацію, що складалася навколо Литви.
Поляки, які теж не були зацікавлені в посиленні Тевтонського ордену, активно шукали союзника задля посилення власної могутності та стримування наступу ордена. Новим союзником виявилася Литовська держава. У той час у Польському королівстві розгорталася династична криза, і польське панство висунуло пропозицію литовському князю Ягайлу укласти союз (унію) між двома державами, що передбачала його одруження на польській королеві Ядвізі, ставши в такому випадку польським королем. Вбачаючи загрозу від Тевтонського ордену та будучи не певним у власному становищі, Ягайло вирішує піти на зближення з Польщею, і в 1385 році уклав унію з Польським королівством в м. Крево (сучасна Білорусь), яка закріплювалася династичним шлюбом з польською королевою Ядвігою. За умовами унії Ягайло ставав королем Польщі та Великого князівства Литовського, при чому Литва приєднувалася до Польської держави, а Ягайло був змушений прийняти католицизм разом із усім нехрещеним населенням Литви.
Вже в лютому 1386 року Ягайло здійснив хрещення за католицьким обрядом, взявши собі ім’я Владислав, одружився з Ядвігою, коронувався і відповідно до Кревської унії став королем Польщі та Великим князем литовським. Розпочалося хрещення литовців, які сприйняли цей процес не надто охоче, при цьому литовцям-католикам було надано такі ж привілеї, які були характерними для польської панівної верхівки.
Удільні князівства не залишилися осторонь: князі були змушені присягнути Ягайлу та, відповідно, залишилися у васальній залежності, що в подальшому призвело до збільшення негативних настроїв щодо унії, та власне зумовило до початку боротьби проти неї. Щодо всього іншого, то володіння удільних князів були автономними, хоч і перебували в складі Литовської держави, тобто була наявна можливість ведення власної самостійної політики в межах своїх територіальних володінь. Яскравим прикладом цьому є факт карбування власної монети Володимиром Ольгердовичем, який княжив у Києві. Його діяльність сприяла відродженню Київщини, що занепала за часів монголо-татарської навали.
Объяснение:
Фетида не хотела пускать сына на войну, обрядила в женское платье и отправила куда-то (честно, не помню куда). Но все же его нашли, придумали хитрость. Приехали в то место под видом торговцев, разложили товары. Девушки, бывшие там, разглядывали украшения и наряды, но лишь одна - оружие и доспехи. Так его и раскрыли. На войне доспехи ему сделал сам Гефест.
Ахиллес был героем войны, можно сказать, сильнейшим из греков. Именно он убил Гектора (старшего сына царя Трои Приама). Но однажды Парис узнал от Аполлона (покровителя Трои) об Ахиллесовой пяте, и, направляемый им же, вытрелил в Ахиллеса, попал в пятку и убил его. Ну, а дальше его естественно погребли со всеми почестями.