Oпричнина – государственная политика террора, царившая на Руси в конце 16 века при правлении Ивана 4.
Сущность опричнины состояла в отторжении имущества у граждан в пользу государства. По повелению государя выделялись особые земли, которые использовались исключительно для царских нужд и нужд царского двора. На эти территориях было собственное управление, и они были закрыты для простых граждан. Все территории отбирались у помещиков с угроз и силы.
Слово «опричнина» происходит от древнерусского слова «опричь», что означает «особый». Также опричниной называли ту часть государства, которая уже отошла в единоличное пользование царя и его подданных, а также опричников (членов тайной полиции государя).
Численность oпричнины (царской свиты) составляла около тысячи человек.
Причины введения опричнины
Цaрь Иван 4 Грозный славился своим суровым нравом и военными походaми. Возникнoвение опричнины во многом связано с Ливонской войной.
В 1558 году он начал Ливонскую войну за право овладеть Прибалтийским побережьем, однако ход войны шел не так, как того хотелось бы государю. Иван неоднократно упрекал своих воевод за то, что они действуют недостаточно решительно, а бояре и вовсе не почитает царя за авторитет в военных вопросах. Ситуация усугубляется тем, что в 1563 году один из военачальников Ивана предает его, тем самым все больше подрывая доверие царя к своей свите.
Иван 4 начинает подозревать о существовании заговора воевод с боярами против его царской власти. Он считает, что его окружение мечтает прекратить войну, свергнуть государя и посадить на его место князя Владимира Старицкого. Все это заставляет Ивана создать себе новое окружение, которое было бы защитить его и покарать всех, кто пойдет против царя. Так были созданы опричники – особые воины государя – и учреждена политика опричнины (террора).
Ливонская война 1558 - 1583 годов
После покорения Казани Россия обратила свои взоры к Балтике и выдвинула планы взятия Ливонии. Сложились две главные причины Ливонской войны: право свободно торговать на Балтике, а для противников решался вопрос о недопущении России в число европейских государств. Орден и немецкое купечество препятствовали росту русской торговли. Поэтому для России главной целью Ливонской войны стало завоевание выхода к Балтийскому морю. Борьба за господство на море шла между Литвой и Польшей, Швецией, Данией и Россией.
Поводом для начала войны послужила неуплата Ливонским орденом дани, которую Юрьевское (или Дерптское) епископство обязалось платить по мирному договору 1554 года.
В 1558 году русские войска вторглись в Ливонию.
Сподіваюся я хоч якось до
Объяснение:
Ростмагнатского землеволодіння. У першій половині XVII ст. на українських землях бистроросло магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало ростспроса на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію на західноєвропейських ринках.В Галичині розташовувалися маєтки Потоцьких, Собєських, Даниловичів, Одровонжей і інших в формі «ключів» - кількох сіл і містечок, управляліськак єдиний господарський комплекс. В 1629 році в Брацлавському воєводстві 80% Всіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, в Волинскомвоеводстве 75% селянських господарств знаходилося в латифундіях магнатів. Іменнона Волині розташовувалася «Острожчини» - володіння князів Острозьких. Кромеетого володіння К.-В. Острозького на початку XVII ст. знаходилися вБрацлавскому, Київському, Руському, Сандомирском, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебськом і Віленскомвоеводствах. У них розташовувалися 620 населених пунктів, серед яких було 38городов. Однак найбільш значними були волинські володіння.
Річний прибуток князя К.-В. Острозького від всехвладеній досягав 1 млн злотих.
На Лівобережжі своїми розмірами відрізнялися поместнойВішневецкіх з центром в Лубнах. До «Вишневеччини», як називали їх сучасники, наприкінці 30-х рр XVII ст. входило 39,6 тис. селянських дворів, 56городов. Всього в Вишневецьких, що мали також землі в Поліссі, Поділлі, Волині та Галичини, було майже півмільйона «підданих» - посполитих селяни міщан.
Великі земельні володіння в інших районах Украіниімелі також Збаразькі, Хоткевича, Корецькі, Ружинські, Замойські, Жолкевські, Калиновські, Конєцпольські.
Земельні багатства магнатів зростали за счетнаследованія, покупки або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення і освоеніеокраінних територій, дарувань з боку королів. Права магнатів на володіння земляміутверждалісь королівськими грамотами.
