В 1604 году Эривань была отвоевана у турок-османов персидским шахом Аббасом I. Шах выселил из города всех жителей, как христиан и иудеев, так и мусульман. Среди депортированных из Восточной Армении подавляющее большинство составляли армяне, число которых на момент выселения составляло свыше 250 000 человек.
После утверждения в регионе власти династии Сефевидов город стал центром беглербегства. Первым беглербегом был назначен полководец Амиргуна-хан (1604—1628). После смерти Надир-шаха (1747) должность правителя (с титулом хана) стала наследственной. Ханство, среди прочих прежних владений Персии на Кавказе, было аннексировано Российской империей по завершении русско-персидской войны 1826—1828 годов и объединено с Нахичеванским ханством в Армянскую область, став центром притяжения для армянской иммиграции из Персии.
Найгостріші князівські суперечки впродовж XII - у першій половині XIII ст. точилися за київський стіл. Київ лишався на ті часи одним із найбільших і найбагатших європейських міст: там мешкало майже 50 тис. осіб. У Києві містилася й резиденція митрополитів. У Київському князівстві налічувалося найбільше в державі міст і містечок - близько 80. Найвизначнішими були Київ, Вишгород, Іскоростень, Овруч, Турів, Корсунь, Юр’їв.
Джерелом багатства київських земель були родючі чорноземи й корисні копалини. Вигідне розташування князівства сприяло розвиткові торгівлі. Мережа річок пов’язувала Київську землю з найвіддаленішими куточками Русі та сусідніми країнами. Великі території, вигідне розташування, розвинене господарство Київського князівства приваблювали ласих до багатства князів - чернігівських, волинських, переяславських, ростово-суздальських, смоленських.
Правителі в Києві змінювали один одного через 6-8 років, а то й частіше. І жоден не мав спокійного князювання, адже був змушений відбиватися від збройних домагань інших претендентів. Траплялися й змови, у яких активну участь брало київське боярство і навіть половці.
У 1169 р. у боротьбу за київський стіл включився володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський - онук Володимира Мономаха. Зібравши велике військо й заручившись підтримкою половців, а також чернігівських і галицьких князів, Боголюбський рушив походом на Київ. Літопис свідчить, що після тривалої облоги місто здалося завойовникам і зазнало небачених руйнувань
Найдовше за доби роздробленості тривало князювання в Києві співправителів Святослава (1177-1194) та Рюрика (1180-1202). Ці князі належали до двох найвпливовіших родів - чернігівських Ольговичів та смоленських Ростиславовичів. Домовившись про спільне правління, вони поклали край князівським чварам, організовували спільні походи проти половців і врешті домоглися, що кочовики відійшли в пониззя Сіверського Дінця. За наступників співправителів Київ почав втрачати політичний авторитет
(1697-1698)г:
Цели: поиск союзников для войны с Турцией; знакомство Петра1 с жизнью и порядками европейских стран.
Итоги: создан северный союз для войны против Швеции; получены знания; убеждённость Петра в необходимости реформ...ну вот так как-то!