В клинописных памятниках ахеменидов выделяются ТРИ группы саков.
Саки-тиграхауда — саки, носившие остроконечный головной убор, населяли территории Сыр-Дарьи, Семиречья (Жети-Суу) и Тянь-Шаня.
Саки-парадарайя населяли южную часть Средней Азии, долины Семиречья , побережья Аральского моря в нижнем течении рек Сыр-Дарья и Аму-Дарья.
Сакские племена возглавлял царь. Он решал вопросы войны и мира, был и военачальником, и жрецом. Царская власть осуществлялась совместно с Советом старейшин. В случае смерти царя власть переходила к брату или сыну. Размеры сакских курганов- могильников, найденные в них археологические памятники подтверждают возникновение в V веке до н. э. социального неравенства среди саков. В самых больших курганах найдено до 4 тысяч золотых изделий, а в небольших захоронениях, принадлежащих простым людям, содержимое находок было представлено иногда одной-двумя глиняными чашами.Саки-хаомаварга — саки, предпочитавшие хаому (напиток из растения эфедры), населяли долины Мургаба, Аму-Дарьи, север Индии, низовья Алайских гор, Памир, Фергану, Восточный Туркестан, юг Кыргызстана.
Территории северных районов Кыргызстана населяли саки-ти- грахауда, южных районов — саки-хаомаварга.
Общественное устройство саков. Согласно достоверным историческим сведениям, саки говорили на древнетюркском языке. Об этом свидетельствует и надпись на тюркском языке на ковше, который был обнаружен на курганах-могильниках саков в местности Ысык близ Алматы. Следовательно, саки считаются предками тюркоязычных народов.
Военная демократия — термин, введённый в научный оборот Льюисом Морганом в своём труде «Древнее общество» для обозначения организации власти на стадии перехода от первобытнообщинного строя к государству.
1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
