Справді, жити поруч із надпотужними й амбітними Сполученими Штатами Америки очевидно доволі непросто навіть для такої миролюбної і розважливої країни, якою є Канада.
Объяснение:
Відносини зі Сполученими Штатами завжди були в центрі уваги керівництва Канади. Для Оттави вони набули особливого значення на початку ХХ століття, коли розпочався процес поступової переорієнтації товарних і фінансових потоків Канади з Великої Британії на Сполучені Штати. Так, уже наприкінці 1920-х 68% імпорту Канади надходило зі США, а до США спрямовувалося 46% канадського експорту. В ті ж роки розпочалося активне проникнення американського капіталу в канадську економіку. Однак при цьому відносини двох країн не завжди складаються безхмарно й комфортно.
Свого часу Канада була стурбована тим, що американський капітал захопив панівне становище в канадській металообробці, машинобудуванні, гірничо- та нафтовидобувній галузях. Реагуючи на ситуацію, Оттава на початку 1970-х навіть створила Агентство з питань іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Agency, FIRA), головним завданням якого став нагляд за відповідністю національним інтересам придбання іноземними інвесторами важливих канадських підприємств. Це в свою чергу викликало стурбованість Сполучених Штатів, які з огляду на нафтову кризу 1973 року гостро відреагували на таку ініціативу канадської сторони.
Внаслідок Кубинської кризи 1962 року Америка раптом усвідомила, що потужна радянська ракетна техніка залишила її невразливість у минулому. Тому свого часу неабиякого розголосу набуло розміщення на території Канади американських ядерних ракет "Бомарк", які під тиском суспільних настроїв і в результаті підписання Оттавою Договору про нерозповсюдження ядерної зброї були виведені з території країни 1972 року.
У ті ж роки постійно перебувала в центрі уваги канадсько-американських відносин і впливала на всі аспекти двостороннього співробітництва тема В'єтнамської війни. Громадська думка Канади засуджувала так звану доктрину Ніксона і масовані бомбардування, що спричиняли значні втрати серед мирного населення. Все це серйозно ускладнювало двосторонні відносини - аж до своєрідного бойкоту посольства Канади у Вашингтоні американськими посадовцями. Лише участь канадських представників у Міжнародній комісії з питань контролю над ситуацією у В'єтнамі до вирівняти ситуацію.
Вочевидь, тут варто згадати, що під час виступу у вашингтонському Національному прес-клубі 1969 року тодішній прем'єр Канади П'єр Трюдо (батько нинішнього голови уряду країни), образно змальовуючи двосторонні відносини, зазначив, що жити поруч зі США - це однаково, що бути в ліжку зі слоном: не має значення, наскільки він дружелюбний і терплячий, кожен його рух відчувається дуже добре. До речі, це визначення й нині залишається актуальним і його часто цитують канадські дослідники.
УДП РФ
Главная навигация
Коллекции
Каталог фондов
Топ-100
Поиск
Карта сайта
О НАС
РЕСУРСЫ
ПОРЯДОК И ТОЧКИ ДОСТУПА К РЕСУРСАМ
ФОРМИРОВАНИЕ И ОБРАБОТКА РЕСУРСОВ
ОБРАЗОВАНИЕ И НАУКА
ИЗДАТЕЛЬСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ
НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ КАТАЛОГИЗАЦИИ
О САЙТЕ
ОЦЕНКА ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УЧРЕЖДЕНИЯ
En
Ru
Войти
Вы здесь
Главная / День в истории / Состоялась битва на Чудском озере («Ледовое побоище»)
Поделиться материалом в соцсетях:
СОСТОЯЛАСЬ БИТВА НА ЧУДСКОМ ОЗЕРЕ («ЛЕДОВОЕ ПОБОИЩЕ»)
5 апреля 1242
5 апреля 1242 г. на Чудском озере у Вороньего камня состоялась битва русской дружины под предводительством князя Александра Невского с рыцарями Тевтонского ордена. Это сражение вошло в историю под названием «Ледовое побоище».
После поражения в Невской битве в 1240 г. шведы уже не принимали активного участия в выступлениях против Руси, но немецкие рыцари стремились укрепиться на границах Новгородской и Псковской земли. В 1240 г. пали русские крепости Изборск и Псков. Ощутив новую опасность, новгородцы во главе с князем Александром Невским поднялись на борьбу с врагом. В марте 1242 г. Псков был освобождён. Отбив у неприятеля Псков, русское войско двинулось на Изборск. Тем временем разведка выяснила, что противник послал на Изборск незначительные силы, а главные направил к Чудскому озеру.
По подсчётам военных историков на льду Чудского озера собралось 10-12 тыс. рыцарей. У Александра Невского было 15-17 тыс. воинов. Большинство составляли пешие «вои», значительно уступавшие рыцарям в вооружении и боевой выучке.
На рассвете 5 апреля крестоносцы выстроили своё войско треугольником, обращённым острым концом против неприятеля ("свиньёй"). Александр Невский сосредоточил основные силы не в центре ("челе"), как это всегда делали русские войска, а на флангах. Впереди расположился передовой полк из лёгкой конницы, лучников и пращников. Боевой порядок русских был обращён тылом к обрывистому крутому восточному берегу озера, а княжеская конная дружина укрылась в засаде за левым флангом.
При сближении войск русские лучники осыпали рыцарей градом стрел, но закованным в броню рыцарям удалось смять передний полк. «Прорезав» передние войска рыцари упёрлись в обрывистый берег озера и не смогли развить успех операции. Русские войска ударили по «свинье» справа и слева, а в тыл бросилась отборная дружина самого Александра Невского. Как писал летописец: «Бысть ту сеча велика... и не бе видети леду: покрыло все кровию». Сражение продолжалось до позднего вечера. Когда рыцарское войско дрогнуло и обратилось в бегство, русские погнали их к современному мысу Сиговец. Тонкий прибрежный лёд проламывался под конями и тяжеловооружёнными рыцарями.
Объяснение:
