після його смерті боярство підняло голову і сприяло занепаду Галицько-Волинського князівства. І надалі галицькі бояри відігравали головну роль у житті краю. 1340 року вони отруїли останнього князя Юрія II Болеслава, й аж до 1349 (коли Галицьку Русь загарбав польський король Казимир III Великий) Галицька земля була боярською республікою під протекторатом волинського князя Любарта-Дмитра. Політична сила галицьких бояр ґрунтувалася на їхній економічній могутності: вони мали великі земельні володіння, будували для себе замки (наприклад, Вишня), що не поступалися князівським, мали загони озброєних людей.
Колонизация Казахстана окончательно была завершена реформами 1886, 1891 годов. 2 июня 1886 года было принято «Положение об управлении Туркестанским краем», 25 марта 1891 года последовало «Положение об управлении Акмолинской, Семипалатинской, Семиреченской, Уральской и Тургайской областями» или «Степное положение». Эти положения были продолжением и дополнением указов 60-х годов. Территория Казахстана вошла теперь в состав 2 генерал-губернаторств: Туркестанского, с центром в Ташкенте и Степного, с центром в Омске. Вся власть, как и прежде, сосредотачивалась в руках генерал-губернатора.
