1)Кризис Римской империи III века — период истории Римской империи, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в 235 году и провозглашением императором Диоклетиана в 284 году. Этот период характеризуется рядом кризисных явлений в экономике, ремесле, торговле, а также нестабильностью государственной власти, внутренними и внешними военными столкновениями и временной потерей контроля Рима над рядом областей. В различных исторических школах взгляды на причины возникновения кризисных явлений различаются, в том числе существует мнение об отсутствии необходимости выделять III век в качестве отдельного периода римской истории.
2)Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням.
Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.
Діоклетіан розділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
Объяснение:
В III веке на Римскую империю обрушился тяжелый социально-экономический и политический кризис, охвативший сначала старые центры рабовладельческого мира – Италию и Балканский полуостров, а затем уже и большинство провинций. Рабский труд становится невыгоден. Увеличивается число отпущенных на волю, а также посаженных на пекулий рабов. Муниципальные собственники, составлявшие оплот рабовладения и опору императорской власти, разоряются. Декурионы – муниципальная знать – стремятся избавиться от своих обязанностей, в выгодных и почетных. Земли городов прибирают к рукам крупные собственники – магнаты, стремившиеся к независимости от власти императора. Рабы перестают быть основным производителем материальных благ. Ремесло приходило в упадок .
В силу этих обстоятельств императорская власть уже не имела прочной социальной базы. Поэтому ее наиболее надежной опорой оказывалась армия и выслужившие свой срок ветераны, пополнявшие ряды средних рабовладельцев – муниципальной знати. В это время в империи явно обозначилась политическая неустойчивость, которая проявилась в затяжной борьбе между императорами, ставленниками сената, и императорами, которых поддерживали легионы.
