В одязі періоду раннього Середньовіччя лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних з оів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одбробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.
Це стиль у західноєвропейському мистецтві X-XII століття ів. Найбільш повно він проявився в архітектурі. Романський стиль, художній стиль, що панував у Західній Європі (а також торкнулася деякі країни Східної Європи) в X—XII ст. (У ряді місць — і в XIII ст.). Один з найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Термін «Романський стиль» був введений на початку XIX ст.Бароко вважається заключним етапом Середньовічної культури, і якщо у Західній Європі ця епоха швидше дійшла до закінчення, на українських землях вона ще тривала. Так само, як і часовий лад характерний для цих земель у кріпосницькому землеволодінні, розвитку капіталістичних відносин тощо.
Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельанджело Буонаротті, а геніальний вияв його в Римі дійшов до своєї повноти й величавості в скульптурних та архітектурних творах Лоренцо Берніні. Берніні в архітектурі та скульптурі все одно, що Рубенс у малярстві або Шекспір у театрі,— це великі світові генії й найвищі точки досягнень мистецтва бароко. Батьківщиною цього стилю був Рим, де його підхопили й використали дуже влучно для своїх інтересів єзуїти; в єзуїтів часто працювали вельми талановиті учні й послідовники Берніні; чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами — членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва в Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо Бріано (1586—1649), що був присланий до України з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
Поле боя представляло собой ровную, окруженную горами долину на берегу моря, удобную для действия персидской конницы. Персы имели 10 тысяч конницы и около 10 тысяч пеших лучников. У греков же было 11 тысяч афинских гоплитов (тяжеловооружённых пехотинцев). Численное превосходство было на стороне персов, качественное - на стороне греков. Обученные и спаянные воинской дисциплиной гоплиты столкнулись с разноплеменным персидским войском, основной массе которого была чужда цель похода. Греческая армия состояла из тяжеловооружённой пехоты с медными шлемами, в латах и набедренниках, с большими медными щитами; их оружием было длинное метательное копьё. Пехота персов была легковооружённая, без шлемов и панцирей, защищалась лёгкими и плетёными щитами; главное оружие её составляли лук и сабля.
Греками командовали десять стратегов: один из них, Мильтиад, был хорошо знаком со действия персидской армии.
Перед боем Мильтиад построил греческую фалангу при входе в Марафонскую долину. Вследствие численного превосходства персов и значительной ширины долины Мильтиад не мог дать своей фаланге необходимой глубины. Кроме того, он учитывал возможность охвата своих флангов персидской конницей. Поэтому он уменьшил количество шеренг в центре и соответственно увеличил число шеренг на флангах. Общее протяжение фронта достигало примерно 1 км. Боевой порядок персов состоял из пеших лучников, располагавшихся в центре, и конницы, строившейся на флангах.
Чтобы не дать персидской коннице времени атаковать греков на равнине и чтобы вслед за стрельбой из луков непосредственно перейти к рукопашному бою, Мильтиад двинулся с высот на неприятеля "беглым маршем". "Беглый марш" позволял быстро преодолевать поражаемое стрелами пространство и морально действовал на противника.
Выдержав первый натиск, персидские лучники контратаковали греков, прорвали слабый центр афинской фаланги и преследовали афинян вглубь долины. Но сильные фланги греческой фаланги опрокинули персидскую конницу, которой не удалось прорвать здесь ряды афинян, и пошли против персидского центра, спеша на своим стеснённым товарищам. Следствием этой атаки стало поражение персидских лучников. Окружённые со всех сторон, персы обратились в бегство.(Это персов над греками)