про особенности культуры xiv-xvi веков.
строительство различных храмов. также развитие грамотности и письменности( в новгороде нашли берестяные грамоты 14в.)
появление живописи(иконопись) на с-в руси(14-15века). феофан грек, андрей рублев.
после ордынского ига иван 3 решает отстроить соборы и кремль. аристотель фиоравенти (итальянский архитектор) строит успенский собор, алевиз новый строит архангельский собор, а псковские мастера благовещенский собор. также в 15в. на территории кремля строят грановитую палату, и как раз в 15 веке образовывается ансамбль соборной площади. строят более мощную крепость снаружи старой. продолжает развиваться каменное зодчество. в 16 возникает шатровый стиль храмов. при борисе годунове строят стену белого города и земляной вал. архитектор федор конь(стена и башни белого города, мощная стена в смоленске).
основное: иконопись и развитие каменного зодчества.
(конспект)
VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.
У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).
У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.
