Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Столыпин понял, что в условиях продолжавшейся революции любая реформа воспринимается не как благодеяние, а в качестве уступки правительства, то есть показатель его слабости. Потому он продемонстрировал силу власти, а после этого начал реформы. Кроме того, были опасения, что в условиях революции реформы не будут должным образом реализованы. И после подавления крестьянских выступлений выделение отрубов встречало сопротивление, порой насильственное. При сохранении ситуации 1905-1907 годов насилия могло бы быть гораздо больше.
Объяснение:
испания новая испания остальная часть латинской америки