Історія середньовічних королівств - це дзеркало європейської історії. Дивлячись на нього можна відтворити шлях, який пройшли європейці за тисячоліття.
Вожді варварських племен, що зруйнували Західну Римську імперію не були правителями. Вони очолювали дружину, а все плем'я йшло за прадавнішніми звичаями, у яких вождю було чітко відведене місце. Єдине, що відрізняло вождя від інших воїнів, це особливий спис (щось на зразок капітанської пов'язки у футболі). У дружині панували звичаї бойової рівності та братерства. Військову здобич ділили порівну. Вождь був на чолі, доки демонстрував свою силу та удачу. Старий та невдаха влади позбавлявся.
Країни Сходу розвивались принципово по-іншому, ніж країни Європи. Європейський розвиток схожий на піднімання шаблями драбини - щоразу вперед і вверх (лінійно-поступово). Розвиток східний - як тісно стиснуті витки пружини, рух по колу (циклічний). Не треба думати, що на Схожі розвитку не було. До XIV ст. Європа завжди була бідніша ніж країни Сходу. А багатство це об'єктивний показник нормального розвитку. Отже, Схід розвивався, інколи навіть процвітав, але змін соціальної структури не відбувалося. Кожен мав стільки, скільки йому положено відповідно до його становища в державі та суспільстві. Держава була сильною і контролювала всіх і все. Якщо якийсь власник намагався багатіти, збільшуючи свою приватну власність, то його швидко ставили на місце. На чолі днржави стояв обожнюваний, чи наділений іншим чином священною владою правитель, який мав право розпоряджатися майном чи життям підданих.
Отечественная война 1812 г. и заграничные походы русской армии 1813–1814 гг росту самосознания нации. Первые русские дворяне-революционеры считали себя детьми 1812 г., многие из них являлись участниками этой войны, освободителями Европы от господства Наполеона. Они увидели патриотический подъем народа и убедились, что в европейских государствах, отказавшихся от крепостного права, существует гражданский порядок и экономическое процветание. Сравнив полученные европейские впечатления с российской действительностью (крепостное право, неуважение к правам личности, игнорирование интересов общества), по окончании войн эти молодые образованные дворяне ожидали от правительства продолжения начатых либеральных преобразований, но Александр I, даровав Польше конституцию, отказался от реформаторской деятельности.
Вторым важным фактором, оказавшим влияние на формирование идеологии дворянских революционеров, являлось воспитание. Дворянские революционеры являлись детьми людей, принадлежавших к вольнодумцам при Екатерине II. От отцов, питомников Лагарпов, они получили в наследство идеи французского Просвещения. Вместе с тем в конце XVIII в. наметился приток в Россию французских эмигрантов, которые от бедствий буржуазной революции. Многие из эмигрантов стали воспитателями дворянской молодежи. Они заметили успех религиозного и политического рационализма в русском образованном обществе, который постарались заменить католической и иезуитской пропагандой. Результатом этой пропаганды стало пробуждение патриотического чувства
Обновлённая церковь получила название англиканской. Она заняла промежуточное положение между католичеством и протестантизмом. Освободившись от подчинения Риму и перейдя с латыни на английский язык, англиканская церковь во многом сохранила католическую догматику и церковное устройство. Прежде всего была сохранена ведущая роль епископов в церковной организации.