Білогвард1йський рух виник ще до Жовтневої революції - літом 1917 року. Головна ідея - повернення монархії.Основні історичн1 особи Білої гвардії - Колчак, Денікін, Врангель. Спочатку білогвардійські загони формувалися виключно із монархічно налаштованого офіцерства. Пізніше, вже під час Громадянської війни, до них примкнуло заможне козацтво та представники інших верств населення Росії, які не прийняли Жовтневу революцію. На заключних етапах Громадянської війни соціальна складова білого руху була достатньо розмита.
правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі.
Объяснение:
С первых же дней правления новый монарх всерьез размышлял о том, какое просвещение нужно России.
Опыт подсказывал, что, учась, молодые люди не только получали знания для государственной службы, но и заражались вольномыслием. Соотношение выгод и неудобств от образования было предметом обсуждения и в обществе. Свои мысли об згом высказывали монарху Н.М.Карамзин, А.С.Шишков, А.С.Пушкин и др.
В мае 1826 г. Николай I учредил Комитет по устройству учебных заведений. Перед ним ставилась задача проанализировать учебные уставы и выработать новые. Утвержденная в 1827 г. программа А.С.Шишкова определяла, что образование должно быть сословным и «соображаемым с будущим предназначением обучающихся». Особое внимание уделялось религиозному и нравственному воспитанию учащихся. Эти принципы не были полностью приняты императором, но устав просуществовал до 1835 г.
Наиболее емко основы национального образования были сформулированы министром просвещения, графом С.С.Уваровым. Само назначение Уварова на этот пост противоречит распространенному в историографии мнению о «тупоголовых исполнителях» николаевского царствования. Сергей Семенович был человеком образованным, известным своими литературными пристрастиями. Служебную карьеру Уваров начал в Министерстве иностранных дел в 1800 г. В 1810 г. он вышел с дипломатической службы и занял должность попечителя Петербургского учебного округа. На этом посту Уваров прославился как покровитель науки. В попечительство Рунича Сергей Семенович выступил в защиту уволенных из Петербургского университета профессоров. С 1818 г. и вплоть до самой смерти (1855) Уваров был президентом российской Академии наук.
Выступление декабристов, его неудача многих заставили переосмыслить свое отношение к власти. Уваров относился к тем либеральным деятелям, кто считал, что прогрессивные преобразования в стране провести только правительство. Из противостояния с верховной властью интеллигенция должна перейти к сотрудничеству с ней. Это даст ей возможность влиять на политический курс правительства. Уваров не признавал законность революции, осуждал военный переворот как средство