Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.
Переселение внесло свою лепту в формирование единой латинской языковой системы Европы (так называемой «вульгарной латыни»), на основе которой образовались многие языки Западной Европы.
Результаты этого процесса нельзя расценивать однозначно. С одной стороны, в ходе войн было уничтожено немало народностей и племён — к примеру, прервалась история гуннов. Но с другой стороны, благодаря великому переселению народов «окультурились», некоторые из них стали предшественниками современных европейских государств, сложились новые культуры — перемешавшись, племена позаимствовали друг у друга немало знаний и навыков.
Однако это переселение нанесло существенный урон зарождавшейся культуре северных племён и кочевых народов. Так, были безжалостно уничтожены многие племена коренных народов Северной Европы, разграблены древние памятники этих народов: обелиски, курганы и так далее.
