Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
Григо́рій Са́вич Сковорода́— український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Студіював в Києво-Могилянській академії, і її бібліотека стала для нього джерелом знань. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей. Після трирічної мандрівки вернувся він в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори.
Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям
Объяснение:
2. Образовательная реформа, или реформа высшего образования. Практически все страны Центральной Европы стремились к развитию образования, готовили молодых ученых, строили Высшие учебные заведения, и т.д.